1 0 90971068 3451476368201360 3970742538402267136 o27 березня весь світ відзначає Міжнародний день театру. В цей день варто згадати історію першої української оперети.

Український театр починався в ХІ столітті театральними виставами слов’янських скоморохів. У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру. Один з таких гуртків існував у Харкові в оселі лікаря-генерала Володимира Степановича Александрова по вул. Великій Сумській, яка була своєрідним українським культурним центром. Тут можна було послухати поезії Павла Грабовського і Кесарія Білиловського ( теж лікаря, єврея, що писав українською – привіт Кернесу і Добкіну), насолодитися розмовами з Борисом Грінченком, Марком Кропивницьким. Останній допомагав господарю в постановці написаних ним оперет «За Німан іду» та «Не ходи, Грицю, на вечорниці». Дочка генерала Людмила Александрова, випускниця Варшавської консерваторії у 1872 році написала романс «Повій, вітре, на Вкраїну» (сл. С. Руданського), який вперше прозвучав на сцені в опереті її батька Володимира Александрова «За Немань іду» (текст і ноти можна побачити тут: https://www.olx.ua/…/persha-ukranska-operetka-romans-povy-v… ).

Людмила Александрова була одна з перших жінок-професійних композиторів царської Росії. Вона також написала музику до романсу-шедевру «Дивлюсь я на небо» (сл. М. Петренка). У часи розстріляної українізації до списку улюблених Сталіним пісень увійшла «Дивлюсь я на небо», але дозволялося виконувати тільки перші два куплети.
Людмила Володимирівна працювала вчителем у Харкові, нерідко приїздила до рідного гнізда в Бугаївці на Харківщині - там і досі стоїть церква, пастирем якої був о. Степан Александров, її дід. Там вона мала приятелів, які не корилися більшовикам, кілька разів піднімали повстання. Через це у 1937 р. непокірних чоловіків с. Бугаївки оголосили японськими шпигунами й розстріляли у харківському Лісопарку, де згодом розстріляли декілька тисяч польських офіцерів. Кажуть, що це стало причиною зникнення Людмили Александрової: зникли всі відомості про Александрову, фото, навіть дати життя. Її романси звучали по радіо, зі сцен, але їх називали народними піснями. Отака от театральна історія.