lobanНедарма злопихателі постили фотографії візиту нашого сонцесяйного до межигірської резиденції тоді ще не утіклого президента. Чи це межигірське повітря так подіяло, чи владна харизма залишила неповторний слід у мізках, але зачерпнув таки львівський голова мудрості зі світлої проффесорської макітри, цілими жменями зачерпнув.

Гідний учень великого вчителя привів сьогодні до вікон львівської радниці комунальне військо. На противагу різним там заколотникам, які до тями не візьмуть усіх благ, принесених містові довгим правлінням нашого благодійника. Сміття, бачте, у їхніх головах…

Двірники взялися за захист шефа суворо. Оточили вхід до Ратуші, відганяючи від неї громадських активістів. Дійшло до бійок.

У недавні часи подібне називали антимайданом. Дехто у Львові вже теж згадав це слово.

У залученні до своєї підтримки прихильників, хай навіть і вимушених, ніби й нічого страшного немає. Мають же люди право висловити свою думку і захистити свої інтереси. Але логіка подій інколи буває сильнішою наших намірів. Спочатку ти зганяєш залежник від тебе роботяг, потім – випускаєш на полювання тітушок. А ще за деякий час…

Історія таки нічого не вчить, і пам’ять у людей коротка. Навіть якщо ти десятий рік протираєш штани у мерському кріслі. І тобі важко уявити, що нині шоковані туристи оглядають дива межигірських пагорбів, а невдовзі подібні екскурсії можуть водити уже до будинку на затишній львівській вулиці Стрілецькій.

Той, межигірський, теж любив розказувати, що обраний народом. Але народ – він у нас такий, дивний та невдячний. Сьогодні твоїй перемозі аплодує, а завтра тими ж руками запалений сірник до шини підносить.

А що, Андрію Івановичу, валізи вже спаковані? Друзі в Ростові є? Столи накривають в очікуванні дорогого гостя?

Може й справді, ніж зганяти до стін Ратуші сотні двірників, простіше послати одного помічника до авіакаси? Інструкція нескладна, запам’ятає. Квиток до Ростова, в один кінець.

Дешевше ж вийде.

 

загрузка...