romkoreplikaЗа паскудних радянських часів, коли з львівського вокзалу рушав потяг на Москву, з динаміків лунав марш «Прощання слов’янки». Як би добре було, якби нині він пролунав у голові кожного львів’янина, кожного українця.

Проводжаючи той символічний потяг, який, дай Боже, щоб ніколи не повернувся назад, нехай із ностальгією за улюбленими співаками й акторами дитинства, ковбасою за 2.20 і юрбою вічно вбогих заробітчан.   

Не маю права радити, але хотів би, щоб кожен українець після «отченашу» та «богородиці» промовляв ще одну молитву. Я не втратив ані «нюху», ані совісті, аби чутися в силі і глузді писати молитви. Але як же хочеться, щоб українці просили у Господа тільки одного. Боже, не конче мені щастя і гроші! Боже, дай мені точку неповернення!

До чого це? А дуже просто. По що згадувати старі приказки про когута, який має дзьобнути в одне місце. Хлопці, когут здох! Клюємо ж себе самі, свідомо чи підсвідомо намагаючись виправдати продовження своїх стосунків із ордою на Північному Сході – "економіка не має кордонів", "культура поза політикою", "Путін - то не вся Росія" і т.д.  

У геометрії точка неповернення означає точку кривої, з якої вона (точка) починає наближатися до висхідної позиції. Звідки почали – туди й ідемо. Жорсткіше це виглядає в авіаторів та альпіністів. Гадаю, пояснювати не варто. Жорсткіше, але чесніше. Як каже мій товариш, без сентенцій і сентиментів. Які, до біса, сентименти, коли на кону долі та життя?   

Але доля з життям – нероздільні. Перша без другого не існує. Друге без першої – неповноцінне. Хай би це розуміли всі, хто заперечує «точку неповернення» й, апелюючи безперечними, попри все, цінностями спокою та стабільності, повертає нас до висхідних позицій.

Особисто я дуже поважаю Кортеса. Не за те, звичайно, що той був зарізякою й авантюристом. А за те, що, висівши на березі Юкатана, наказав спалити всі кораблі. Аби не було шляху назад. До речі, не він один. За Вергілієм, так учинили розбиті греками троянці, приставши до берегів Сицилії. Так, зрештою, вчинив легендарний нормандський завойовник Вільгельм, як тільки-но його хлопці помили чоботи на англійському «пляжі».

Чи не настав час і нам палити свої кораблі, залишаючи в трюмах і рубках весь непотріб минулого? Давайте нехай кожен хоч раз побуде  Кортесом!   

загрузка...