Селище міського типу Королево відоме своїм циганським табором. Циганський табір у Королево – це власне не табір, а компактне поселення, де є вулиці і будинки вздовж них, у яких живуть лише роми.
У нас прийнято називати циганів ромами, тому далі я буду послуговуватися саме цим іменником. Мені довелося поспілкуватися з кількома місцевими жителями про їхніх сусідів-ромів. Місцеві жителі ставляться до ромів дуже неоднозначно. Одні їм співчувають, другі їх аж надто добре розуміють і тому не співчувають, а є такі, що відверто не приховують свого зневажливого ставлення до ромів. Чому?
Перекажу усе, що почув у приватних розмовах і чого не розповідають в телепередачах про романтику побутового життя ромів.
У ромів дівчатка виходять заміж у 12 років. А в 16 на незаміжню дівчину вже ніхто й не погляне. Хлопці входять у сімейне життя старшими на рік-два, тобто у 13-14 років. У ромських родинах нерідко стається так, що, наприклад, у межах одного тижня на світ з’являється троє немовлят, одне з них у 13-річної внучки, друге у 26-річної мами, третє – у 37-річної бабусі. На кожну дитину батьки отримують державну допомогу. У середньостатистичній ромській родині від шести до десяти дітей, таким чином «дитячі гроші» деякий час становлять фінансову основу життя родини. Мені розповідали про те, що не всі багатодітні ромські родини отримують належні їм гроші, частину банківських платіжних карток вони віддають особам, що стоять вище за них у ромській ієрархії. Як саме і чому це відбувається, достеменно невідомо. Але можна припустити, що між родинами з тих чи інших причин виникають якісь боргові зобов’язання, і покрити борги можна, наприклад, майбутніми гарантованими виплатами.
Для ромського поселення характерна вражаюча різниця у рівні матеріального забезпечення різних родин. Тут на одній вулиці можна побачити розкішні будинки і дуже бідні хатини, про які ще здалеку можна сказати, що там нема навіть найменшого рівня достатку. Мої співрозмовники стверджували, що деякі найбідніші ромські сім’ї, за браком грошей споруджували собі невеличкі хижі із використаних залізничних шпал. Залізничні шпали перед використанням просочуються отрутохімікатом креозотом, який захищає шпалу від гниття, від комах, що живуть в деревині, і має здатність випаровуватися під впливом теплого закарпатського сонечка та нечастих дощів.
Перебуваючи в циганському поселенні у Королево, я не побачив жодного двора із грядками, хоча площа дворів цілком дозволяла. Жодної грядочки хоча б із найпростішою городиною! Роми не обробляють землю і всі продукти харчування купують в магазинах. Роми з Королево вважають себе справжніми ромами, батьківщиною яких є Індія. Їхні жінки та дівчата одягаються у традиційний одяг – яскраві блузи та яскраві і широкі спідниці. Їхні маленькі діти мандрують дворами і вулицею на голяса.
Чоловіки у ромських родинах постійно їздять на заробітки і відсутні вдома з весни по осінь. У цей час дітьми та будинком займається жінка, якій допомагають старші діти. Чоловіки-роми з Королево їздять на заробітки до РФ, переважно до Москви. Там, у Підмосков’ї вони виконують бляхарські роботи, виготовляють і встановлюють на будинках і дачах ринви, водозливні труби та інші вироби з жерсті і бляхи. Традиційно вважається, що чоловіки-роми уміють дорого продати свої послуги і за звичну роботу отримують значно більші гроші, ніж інші їхні конкуренти. Як висловився один із моїх співрозмовників, циган буде три дні сидіти над клієнтом аж поки не «уболтає» його на добру ціну.
Хлопці у ромських родинах відвідують чотирирічну початкову школу. На цьому освіта у переважної більшості молодих ромів завершується. Дівчата переважно до школи не ходять. Батьки, які не посилають дівчаток до школи, вважають, що для народження дітей і хатньої роботи майбутній жінці освіта не потрібна.
Стосунки із державою у ромів винятково прагматичні. Усе, що можна отримати від держави, роми намагаються отримати і зазвичай отримують. Усе що можна не віддати державі, вони не віддають.
Недоброзичливці ромів стверджують, що ромам вдається обдурювати державу щодо кількості дітей і отримувати додаткові виплати. Якщо їх пробують перевірити, то до хати, де живе родина, яку перевіряють, сусіди терміново відправляють своїх дітей і дітлахів раптом стає в хаті стільки, що жоден ревізор не зведе кінці з кінцями у цьому мурашнику, який бігає, кричить, плаче, регоче штурхається і шарпає чужинців за рукави.
Якщо ромам треба вирішити із владою питання, в якому вони постають перед корупційною чи бюрократичною перешкодою, вони вдаються до «вишуканих» способів. Наприклад. Одна чи кілька родин навмисне не миються кілька днів і тоді, перебуваючи у стані жорсткого персонального конфлікту із правилами особистої гігієни, приходять вранці до установи місцевого органу влади і «окуповують» приміщення не на годину-дві, а на цілий день чи навіть два. Шум, дитячий лемент, гучні розмови дорослих у поєднанні із жорстким «амбре» швидко і ефективно знесилюють державну бюрократичну машину і чиновники капітулюють.
Розселення ромів теж відбувається доволі специфічно. Ніхто з моїх співрозмовників не вважає ромів добрими сусідами. Якщо роми бажають десь придбати будинок із землею, то, зазвичай, цьому протидіє уся громада, яка чинить значний психологічний тиск на господаря, що наважився розпочати з ромами розмову про продаж житла. Традиційно перший будинок у новій для себе місцевості роми купують за великі або дуже великі гроші. Заселившись до придбаного помешкання, роми починають вести такий спосіб життя, щоб якнайшвидше підштовхнути сусідів до думки про те, що звідси краще забратися по-доброму, продавши житло тим же ромам, аніж далі чинити опір. Гучна музика, пізні гучні родинні веселощі, територіальні зазіхання з боку ромських дітей, м’яка побутова «агресія», регулярні «камінці» в город та інші збитки – усе це «знекровлює» сусіда, що звик до порядку і він врешті починає примирюватися з думкою, що воювати із цим «мурашником» -- справа абсолютно безперспективна, дешевше переселитися кудись подалі від ромів.
І нарешті про релігію. Із великим здивуванням я довідався, що переважна більшість ромів у Королево – свідки Єгови. Люди, які в силу тих чи інших причин не відчувають до ромів приязні, розповіли свою версію такої масової релігійної «міграції». У ромів, як відомо, усі масові акції відбуваються за погодженням з їхніми ієрархами. Після переходу ромської громади до свідків Єгови, до ромів час від часу почали приїжджати брати у вірі з Німеччини. Гостям з-за кордону щоразу показують жахливі умови проживання найбідніших ромських родин. Гості ніби-то щоразу надають щедру фінансову допомогу братам у вірі, що потерпають від злиднів. Але допомога ця, як стверджують люди обізнані із ситуацією, надається не адресно (тобто не в руки конкретній сім’ї), а у вигляді «траншу». Розпорядниками «траншу» є ромські авторитети. І, чи то німецьких грошей щоразу виявляється замало, чи бідних українських ромів – забагато, але для бідних ромів ситуація кардинально не змінюється. А у багатих ромів регулярно з’являються нові сучасні дуже недешеві автомобілі, вони надзвичайно гучно справляють фантастично багаті весілля своїм дітям, і, що мене теж дуже здивувало, домашніми робітницями, прибиральницями у багатих ромів працюють місцеві жінки – не ромської національності, кажуть що серед них є і українки.
