Сьогоднішній ранок розпочався новиною про те, що рейтингове агентство Moody's Investors Service підняло кредитний рейтинг України з Caa3 до Caa2, і змінило прогноз зі стабільного на позитивний.
Пам’ятаючи, як розтрубили всі ЗМІ новину про «перше місце в рейтингу індексу корупції», пішла шукати публікації і роз’яснення. На ранок публікацій було обмаль. Тема нікому не цікава. Мені не хочеться оперувати заїждженими термінами «зрада» і «перемога», але факт залишається фактом – позитивні новини не цікаві нашим ЗМІ. З них не зробиш рейтинг, не піднімеш відвідуваність, а значить не залучиш рекламодавців. Закони ринку…
Я погано розбираюся в економіці, тому коли я відкрила Word, я збиралася писати рефлексії про погані ЗМІ, яким подавай негатив, а позитивне вони ігнорують. Але оте «закони ринку» нагадало мені курс економіки в університеті, і чи не єдину лекцію, яку я не проспала, – про попит і пропозицію. Наші ЗМІ працюють за законами ринку, а отже, подають нам те, на що у нас є попит. А попит у нас є на «все погано», «влада краде», «ми в дупі» і «нічого не міняється».
Це не зовсім модно в умовах тотальної політкоректності, але я вірю в те, що нації і народи мають свої особливі риси, які формувалися в процесі історії, й одночасно формували цю історію. У мене таке враження, що страждання і побивання – є національною рисою українців. Наші найкращі пісні, навіть патріотка про визвольні змагання, - тужливі. Наші найвідоміші герої – всі героїчно гинуть, а як вижив – то й зараз забули і про нього, і про його подвиг. І навіть в сучасній історіографії цієї війни в нас суцільні котли і здачі, не зважаючи на те, що наші воїни метр за метром відвойовують рідну землю. Цю проблему обговорюють щонайменше сто років. Ще в листуванні українських вчителів часу першої світової піднімалася тема про те, що дітей треба виховувати на героїці і на позитивних прикладах, а не на тузі і стражданнях, однак віз і досі там.
Коли я оцінюю риторику політиків, найбільший відгук в масах чомусь знаходять тези про «суцільне зубожіння», «олігархів, які крадуть» і «суцільну корупцію». Я трохи пригадую з дитинства суцільне зубожіння 90х, коли на перший дзвінок під фіз.-мат. ліцеєм було до десятка автомобілів, більшість з них жигулі, на яких привезли дітей з району. Я пригадую, як в університеті після пар на заклик «пішли на каву» відповідали «хіба скинетеся мені на тролейбус додому» (Львів є Львів, і кава зазвичай все одно перемагала). Я пам’ятаю, як тато гарував на дачі, і закрутки, які ми тягнули важелезними торбами до потяга, бо вартість бензину не дозволяла таку розкіш як навіть одну ходку за 120 км до бабусі. А ті закрутки зазвичай були питанням виживання. Так от, зубожіння — це точно не про те, що ми маємо зараз. Але чомусь посил все одно працює.
Окремої уваги заслуговує теза про «суцільну корупцію». Є такий хороший сайт https://tradingeconomics.com/. На ньому є купа всілякої економічної статистики і рейтингів для різник країн. І от цікава штука по Україні.
Легкість ведення бізнесу – позитивна динаміка:
Індекс ділової впевненості (довіри) – з окремими негативними провалами, але позитивна динаміка:
Рівень конкурентоздатності – після провалу в 2015му, позитивна динаміка:
Та навіть з рівнем корупції не все так погано:
Так а що ж то був за рейтинг, у якому ми зайняли «почесне» перше місце, і про який не написав тільки лінивий? Є такий рейтинг.Точніше, результати опитування представників бізнесу. Від міжнародної компанії «EY», яка займається консультуванням бізнесу, аудиторськими і юридичними послугами, та ставить собі за мету сприяння етичному веденню бізнесу в усьому світі.
Так от, ця компанія провела ряд опитувань в різних країнах саме щодо етичності ведення бізнесу. Питання, яке увірвалося в усі наші новинні стрічки, звучало так: «Bribery/corrupt practices happen widely in business in this country» — «Практика хабарництва і корупції в бізнесі є широко розповсюдженою в цій країні». А заголовок цього опитування ще показовіший: «Corruption perception by country» — «Сприйняття (терпимість до) корупції в країні». Тобто перше місце і нас не в рівні корупції у владі, а саме в тому, як її толерує бізнес, тобто рушійна сила суспільства.
До речі, є там ще одне цікаве опитування: «За останні два роки як часто ви чули, щоб представники вищого керівництва (йдеться про бізнес) говорили про важливість дотримання етичних стандартів у веденні бізнесу?». І тут ми лишень на 26 місці з 41 країни.
То може фраза про «треба починати з себе» не така вже й демагогія? І, до речі, я навіть не говорю про «подяки» лікарям. Може, мене й закидають тапками, але цей пункт я все ж поставила би в кінець списку заходів «почни з себе». З різних причин, і одна з них – власне здоров’я і безпека лежать в основі базових потреб людини, і готовність ними жертвувати, а головно – здоров’ям рідних, — задля міфічної боротьби з корупцією тяжіє до нуля. Але навіть абстрагувавшись від медицини, ми всі не раз опинялися в ситуації, коли «пришвидшували», «спрощували», «вирішували». І завжди знаходили і приймали цьому виправдання: я людина зайнята, мій час дорогий, всі так роблять, в мене особливі обставини і т.д. і т.п.
Коли ми чуємо про чергового мажора, який збив когось напідпитку, а потім уникнув покарання, ми обурюємося і кричимо про корупцію і гроші. Але в той же час зі схвальним розумінням слухаємо розповіді кума про те, як його шеф «все порішав з пожежниками».
Терпимість до корупції і хабарів, в суспільстві загалом і в бізнесі зокрема — це не лише показник роботи влади (хоча її складова в цьому теж є, тут все взаємопов’язано). Це вирок всім нам. Ми не готові працювати без «кума в поліції», «вуйка в юстиції» і «шваґра податковій». І знайшли собі дуже зручне виправдання: «тю, так Гройсман мільйонами хабарі бере, хіба моя тисяча на щось вплине?». Насправді, вплине, але це дуже сильно порушує комфортні рамки нашого затишного світу, в якому ми хороші, а там нагорі покидьки. А потім соціальний ліфт виносить такого білого і пухнастого на вершину, і він однією рукою бореться з корупцією «на горі», а іншою купує квартиру за гроші «коханої людини» і навіть не розуміє, за що на нього спустили собак. Бо він продовжує жити в своєму затишному світі, де він білий і пухнастий, а всі покидьки – десь там.
Ну, і щоб не закінчувати на песимістичній ноті, рейтинг терпимості до корупції в Україні, за даними Transparency International принаймні на 2016 рік (за 2017-й ще немає даних) теж має позитивну й дуже обнадійливу динаміку:
Давайте справді зупинятися й застановлятися над речами, які стали для нас буденними і звичними, і будують наш комфортний світ, і дивитися на них іншими очима. І коли наступного разу кум розповідатиме про те, як порішав з інспектором, то хоча б словами висловимо своє несхвалення. Отой «індекс сприйняття» починається саме з цього. Давати і брати хабарі має стати соромно, а не «всі так роблять, а що такого?».
