Чи може бути структура чи організація зверхньою і пихатою по відношенню до суспільства? Може, я вважаю. Наприклад, такою, на мою думку, є Львівська залізниця. Ця структура ніколи не була відкритою. Імітувала відкритість - то так. Але по суті ніколи особливо не рахувалася із потребою суспільства в актуальній та важливій інформації.
Пригадую, як відкачуючи лайно на подвір’ї в свого начальника, загинули двоє робітників залізниці (а це був чиновник залізниці) - тоді теж суспільство "годували" загальними фразами про "розберемося". Але хоч чиновники чи прес-секретар перед телекамерами ставали і щось говорили. Обличчя показували. Зараз залізничне начальство мабуть вирішило, що громадськість не вартує того, щоб якийсь "великий" ( чи не великий) пан-начальник піднімав свій зад і виходив до журналістів, щоб пояснити ту чи іншу неоднозначну ситуацію. А кожен журналіст, між іншим, - це післанець своєї аудиторії. І не важливо, чи це 1000 чи 10 мільйонів. Це люди, які хочуть отримати інформацію.
Цього разу йдеться про сумнозвісний світлофор на переїзді у Брюховичах. Хто не в курсі: червоне світло починає блимати, коли за кілометр від переїзду на відстійник заходить поїзд. Спрацьовує автоматика. Місцеві водії це знають і їдуть на червоне. Хто не знає, стоїть чекає довго і нудно (кажуть, може бути і до години), і коли поїзд так і не з’являється, врешті-решт, їде на забороняючі сигнали... На тому переїзді справді є проблема. Ми з оператором особисто бачили, як на червоне їхали авто. Бо думали, що це хибна тривога. Але наступного разу, коли заблимало червоним, ...промчав поїзд! І то щастя, що як раз в той момент там не було автомобілів і ніхто не поїхав...
Минулого тижня я і кілька моїх колег з різних телеканалів телефонували прес-секретарю залізниці Марті Лешньовській із проханням надати відео-коментар чому склалася така ситуація. Відповідь: пишіть інформаційний запит. Який ще запит? Проблема існує 5 років, за словами водіїв. Вони вже багато разів зверталися до залізниці. Усе це відомо керівництву залізниці. До того інтерв’ю готуватися не потрібно. Ну, хіба 20-30 хвилин, було б бажання. Але бажання не було. Дійшло до маразму. Питаю: а через той переїзд поїзди взагалі ходять? Відповідь: пишіть інформаціний запит. Запит? Щоб дізнатися чи поїзди ходять? Не графік, не кількість...просто, чи ходять. Мда...
Нам через кілька днів прийшли письмові відповіді на електронки, хоча ми пояснювали, що ми - телебачення. Не газета і не сайт. І наш глядач (а це мільйонні аудиторії) хоче бачити відповідальну особу, в компетенції якої той клятий світлофор. Натомість, прийшов лист, написаний гондовою канцелярською мовою. Мабуть, так щоб поменше ясності, і побільше туману. Там, звісно, можна щось збагнути, але як це передати в телевізійному сюжеті!? Ну, відповідь, якщо коротко, зводиться до: спрацьовує автоматика, не порушуйте ПДР і ми нічого міняти не збираємося.
От, не дай Боже, на тому переїзді хтось би загинув... То ж би чинуші з скорбними лицями співчуття висловлювали, ручки би перед телекамерами смиренно-драматично складали, один на одного тицяли... І знайшли б, врешті-решт, стрілочника…
