Нині закрили програму "Концерт вітань" на львівському ТБ, яка виходила 40 років! В мене є свої спогади про неї. Було це 9 років тому, коли я саме почав працювати регіональним піарником мобільного оператора. Повний енергії, креативу та усвідомлення місії-візії-цінностей, домовився з львівським ТБ про співпрацю. Одним із проектів мав стати телемарафон, присвячений заробітчанам.
Я був не надто досвідчений у бренд-менеджменті, тому провтикав брендування студії. І коли майже все було готово - сценарій, учасники, продактплейсмент, ведучі і навіть музичний гурт для паузи, - акаунт-менеджер з агенції-підрядника випадково запитав про дизайн студії, фон, задники. Запахло шкандальом. В мене було півгодини, аби сфотографувати студію, прикинути розміри і передати все це агенції для алярмового макетування і виготовлення всього необхідного. Треба сказати, що моїми партнером з боку ТБ були дуже хороші журналісти. Поки я доїхав на таксі на Високий Замок, Роман вже чекав мене під студією. Пояснив, що йде запис програми "Концерт вітань".
Треба чекати, а ми не можемо! Телефон розирвається що п'ять хвилин. Я заглянув у щілину. Знайомий до болю кільком поколінням стіл, за яким сидить не менш знайомий ведучий. Ось він усміхнено і лагідно промовляє: "Улюблену бабусю, найкращу матусю і кохану дружину вітають з.... син Микола, зять Петро, чоловік Іван". І в тій усмішці, в тих словах неначе воскресла смерекова хата і батьківський поріг, чути шум джерельця шепіт нив. "Така людина мусить нас зрозуміти!" - впевнено сказав я Романові, який, вочевидь, мав певні сумніви.
Було прийнято рішення тихенько зайти в студію, жестами перепросити ведучого та оператора, за 10 сек. зробити свою справу і непомітно зникнути. Тим більше, що це не прямий ефір! Мені одразу не сподобалося як згасла усмішка на обличчі ведучого, щойно ми зайшли. Тому ми скорчили жалібні і винуваті міни і продовжили покаянно жестикулювати, даючи зрозуміти, що ми на кілька секунд і нам дуже треба. І ще бриніли звуки фрази про "недоспані ночі", як на нас обрушилося могутнє:
- На...й звідси, б....ть!
Роман спробував було апелювати до милосердя легенди, але його обірвало громоподібне:
- Закрий ....ло!
Ми поспішили ретушуватися. Закрили двері, віддихалися. Не пройшло й кількох секунд, як крізь шпаринку ми знову почули: "Шановного свекра, дорогого татуся, коханого чоловіка вітають...." і цей голос був світлий як мамина світлиця, в якій зібралася одна родина за столом.
Але зазнимкувати і забрендувати ми встигли!
