27867649 296051430922475 2465481676031049413 n"Містика галерейного маразму" 
Дія наступна
Нові персонажі в старій історії

Серйожа - Сергій Тарута, олігарх, «філантроп».
Луцик - Юрій Луценко, генеральний прокурор 
України, поки що, політик.
Пуцики - група підтримки Гендира у Верховній Раді 
України, до речі, з різних фракцій.
Гарант - Петро Порошенко, діючий президент 
України.
Лара - Лариса Разінкова-Возницька, генеральний 
директор ЛНГМ ім. Б.Г.Возницького,
попередниця Гендира.
Інша Лара - секретар приймальні директора ЛНГМ ім. 
Б.Г.Возницького.
Ніна Митрофанівна – Матвієнко, співачка, кавалер орденів 
«св. Княгині Ольги»

«Я завжди буду подібний до дитини, 
яка радісно дивиться на всіх знизу вверх. 
А тим , хто дивиться на всіх зверху вниз
ще дуже і дуже далеко до величі. 
Я не бажаю залежати від волі інших…
Які будуть мої дії ? Я буду любити людей
незалежно від їх проступків, тому, що кожен 
має також і якісні риси, було б тільки 
бажання їх розгледіти. 
Я буду дуже уважним. 
З любов’ю в серці я розірву пелену підозр і 
ненависті, що окутує їхні серця. 
Я вибудую мости до їхніх душ 
і підсилю опори цих мостів своєю любов’ю.
І з любов’ю в серці я зустрічаю і цей день.»

Ог Мандіно

Як би сказав мій друг Гендир: «дасть Бог день, дасть і на стіл» . Ви правильно все прочитали. І не звинувачуйте мене. Він мій друг, так само, як і Сократ. На противагу всьому, що вже нароблено, в ньому читаються і добрі риси. Вдивіться і побачите. Але, середовище формує сутність. Втручається, коригує, загалом робить свою чорну справу. В даний час, Гендир проходить і такий, не зовсім правильний, досвід. Це його вибір. Втручання в події – не найкращий спосіб вирішення справи. Ми ж не прокурори і не наділені додатковими повноваженнями. Гендир сам себе взуває, вірніше, його взуває його ж темна сторона. 

Пройшли всі затемнення зимово-весняного циклу. Молодик повернувся рогами до Творця. І ми підходимо до такого собі весняного свята. До речі, в цьому році на наших теренах 8 березня буде державним святом востаннє. Також знаково. На носі день восьмого гамана, що зовсім не притаманно менталітету слов'ян. Потихеньку і цей менталітет починає пробуджуватися. Слава Перуну! 

Керівник одного з підрозділів картинної галереї питає у своєї нової підлеглої, нової, тому, що перевели її з іншого галерейного підрозділу: 
- Ти знаєш, чому тебе виперли з Палацу?
- Можу тільки здогадуватися. Чому?- з цікавістю перепитала дівчина.
- Ти багато пащекувала до завідуючої. А їй потрібні покірні, свої люди. – затягуючись дешевим тютюном, вицідив керівник – шестеренько.
Так ось, напередодні восьмого Гендира, вірніше гамана, тобто березня, поговоримо про жінок в особі Гвинтки. 

Хто вона і звідки впала? 
Будучи в великій депресії від безгрошів’я і в боргах, пані Гвинтка підняла слухавку телефону і набрала номер картинної галереї. Борис Григорович був дуже здивований, що та прекрасна жінка, що випала з його поля зору на ціле десятиліття, вітає свого колишнього шефа з уродинами. Пасувало запросити на каву. Так все і сталося. Возницький у своє царство затягнув Троянську кобилу.

Були часи, коли Борис Григорович змушений був показати їй на двері, за нечистоплотність. А тепер все пробачив. Вважав, що роки проведені поза галереєю були роками заслання. І помилився. Бо дуже скоро, пані Гвинтка обпірилася, віддала борги, вийшла в плюси. І знов почала вити на Місяць. Забулися столичні афери, гламури з політиками вищого ешелону влади. Все змила свячена водиця Владики Йосифа. 

В пані Ксені почався львівський період. Період дуже липкий. До рук липли гроші, дарунки, листи, каталоги, трудові книжки, і навіть чужі нагороди. «Дєдушка», так про Бориса Григоровича говорила, поза очі, Оксана Володимирівна. «Дєдушка», майже про все чув, але віри тому не давав. Ефект Троянської кобили спрацював, коли кобила захотіла стати, також заслуженим діячем культури. Натуральний шантаж. Пані Ксена знає про що йдеться.

- Борисе Григоровичу, якщо хтось має бути заслуженим, то тільки в парі зі мною. А, по-іншому,- буде скандал, - пригрозила підлегла.

І керівник проявив слабинку, здався. Він зрозумів, що життя поза галереєю тільки загартувало Оксану Володимирівну. Це вже було щось з чимось. 
Директор Палацу Потоцьких, в особі Сяні, це вона серед свої Сяня, давно вже рулить всією галереєю. 
Борис Григорович мріяв про відновлення Підгорецького замку. І якого здоров’я вартувало йому створення одноіменного фонду. З роками ця структура стала сімейним бізнесом Сяні. А, мільйони, що переказує керівництво через фонд «Підгорецький замок», заслуговують на увагу компетентних органів. Що до органів, то Оксана Володимирівна, точно знає, що там є свої люди. Недопустять перевірки. 
А чи ви знаєте, що Львівська картинна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького, єдиний заклад в світі, що насмілився прийняти експонати фонду «Платар». Оксана Володимирівна і тут поклеїла кінці. Аферистка, не інакше. Така собі, «рєшало». 

Коли вся Європа гуділа в пресі про колекцію «Платар», в Україні це було нормою. В нас ділки від антикваріату скуповували артефакти у чорних археологів. В цілому світі все, що знайдено в землі без санкцій, чи з санкціями належить державі. Так було і зараз є. Тільки не в Україні. 
Повертатися з Європи не було куди, Донецьк вже не його. А, навіть, для складу потрібен простір. І ось, Серйожа знайшов Гвинтку. За відповідну мзду Ксюха «порішіла» - «гонимі артефакти можуть полежати в підвалах Палацу Потоцьких». А «Дєдушку» поставила перед фактом після розгрузки фур. Був скандал. Були дзвінки з Києва, навіть з притиском, з погрозами. 

Чорна археологія і світло від творів видатних майстрів пензля. Таке поєднання можливе лише в Україні під прикриттям Гендирів, Женмінів, Серйож, Луциків та інших пуциків. Але чому Гаранту засліпило? 
Щоб стати повноцінним гвинтиком у Механізмі, Гвинтці, потрібен був орден. Адже бути в братстві, і без ордену «Святої княгині Ольги», хоча б третього ступеня, облом. Порішили – Оксані Володимирівній буде личити.
Сам Женмін телефонував на роботу до керівництва. «Організуйте подання. Нагорі питання вже вирішено. Відповіли : « Чому її, Гвинтку? Є ж інші, більш достойні?»

Містика. Подання нагору ніхто не готував. Всі клянуться – «Не ми» , а президент взяв і вручив. Тепер, Оксана Володимирівна рівня серед достойних, поруч з Ніною Митрофанівною, та іншими дамами. Ну, їх то хтось подавав офіційно, а в Гвинтки, звідки таке подання? Хто ще мав право підпису на час відсутності генерального директора, тоді, як заступник відмовився від такої афери? 

Жіноча солідарність – велика штука. Не було однієї Лари – знайшлася інша. Це про директора та секретарку. Але, що таке жіноча солідарність в порівнянні з жіночою ненавистю? Та ще, коли така ненависть від вдови. Нехай буде пухом земля тим чоловікам. Як тільки в Оксани Володимирівни закінчуються аргументи, вхід ідуть прокльони на зразок «Ти образила вдову. Більшого гріха не існує.» «Існує, Оксаночко, існує. Бо після і до родинної трагедії, в тебе був вагон кобелів. А один і до нині «живе» в Палаці Потоцьких.»

Сніг порипував під ногам. Гвинтка невпевнено робила кроки. «А може це правда. Всі про все знають. А в мене наче пелена на очах. Ура! Я прозріла!»

Сонце пробилось через хмари напередодні восьмого Гамана. Все добре. Життя продовжується. Це тільки хвилька, прозріння. А там дальше клопітка праця. Гвинтка знову виходить на сцену і грає свою роль – робить завчені кроки, рухи. Нею керує її ж его. «Я Ксенія Велика, з орденами на грудях. Я, Оксана Володимирівна – рівня з іншими Володимирівними. Те, що в мене зараз відбувається, ви називаєте кундаліні. Я ж стверджую – екстаз. У вдови він настає не від статевої близькості, а від самоствердження. І чим більше таке самоствердження, в розумінні кількості грошей, тим більше ваше кундаліні, а мій екстаз.»

Напередодні восьмого Гамана, ми вас вітаємо, не відмовте, бо і в вашій сутності є і якісні риси – ви мама, бабця. І ми вас сприймаємо такою, якою ви самі себе створили. Ми вас, щиро, трошки недолюблюємо. Ви нам дали досвід. Ми тепер знаємо, як не треба робити.

Вибачте, що втрафили під гарячу руку. З любов’ю.