shklyarПисьменник, інтелектуал, політичний діяч Василь Шкляр відомий широкому загалу як патріот-націоналіст. У своїх історичних романах автор часто змальовує протистояння України з Росією і вкотре нагадує читачам, що конфлікт між двома країнами аж ніяк не несподіванка, а процес із багаторічною історією.

Письменник  не лише озвучує принципові думки про країну, націю і посадовців, а й принципово діє: не приймає премії з рук політиків-українофобів, їздить на Схід, допомагає бійцям. На Львівщину Василь Шкляр приїхав зустрітися із читачами та презентувати свій новий роман “Троща”.

- Українці вже зачитуються вашим новим романом “Троща”. Що означає ця назва?

- Довго шукав універсальну історію про бандерівців, про УПА, про бандерівське підпілля, про ті тяжкі часи, які розпочалися в другій половині сорокових років — після того, як завершилася збройна боротьба на два фронти.  Знайшов таку історію на Тернопільщині, у трикутнику між селами Купчинці, Ішків і Багатківці, де протікає річка Стрипа, у плавнях, в очеретах переховувалися бандерівські вояки. Життя у підпіллі було тяжким. А там нарешті було де скупатися, відігрітися на сонці. Саме там у 47-му році підпільників через зраду оточили червонопогонники і відбулася та драма, яка описана у книжці «Троща». Чому троща? Бо саме в тих краях місцеві жителі трощею називають очерет. Коли почув це слово, в мене аж серце здригнулося. Адже відчув, що це не тільки очерет. Троща – це катастрофа, це бійня, це трощення людських життів, доль та майбутнього.

shklyar1t- Ви пишете на дуже складні теми — війна, УПА, боротьба, історія. Чи не виникають у вас палкі дискусії з тим, хто приходить на ваші презентації у різних областях, зокрема навколо історії УПА?

- Я нічого не беру з неба, з повітря, з голови. За кожним з моїх романом стоїть його величність Факт. Річ у тім, що до мене на презентації приходять прихильники таких тем. І в Одесі, і в Кривому Розі, і в Дніпрі. Насамперед приходять українські патріоти. І, зокрема, серед них є люди, які кажуть: “Саме завдяки вашим книжкам я став таким, який я є сьогодні”. Або так казали: “після прочитання “Чорного Ворона” я повністю перейшов на українську мову”. На Сході також часто буваю. І, повторюся, жодних конфліктів довкола теми УПА у мене з людьми не виникає.

- У 2011 році за роман “Залишенець. Чорний Ворон” Шкляр був удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченко, але письменник офіційно звернувся до діючого тоді президента Януковича з проханням перенести його нагородження премією на час, коли “при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника. Візьмете нагороду з рук теперішньої влади?

- Я за все життя не взяв у влади одної нагороди, гранту, спонсорської допомоги. Це мій принцип, це мій принцип. Але я не відмовлявся від Шевченківської премії. Це було не визнання мене, як письменника, а визнання холодноярівців героями. Але президент від якого я б з честю взяв би премію, ще напевно ходить в школу і читає мої романи (сміється).

- Колись ви сказали, що “русский мир” тримається на двох китах: російській мові і російській церкві. Як це викорінити з України?

- Це важко зробити силовими методами, бо спротив буде звідусіль. Подекуди люди самостійно відмовляться від московської церкви, від ворожої мови. Часто говорять, що ця війна змінила нашу свідомість, на жаль, цих змін майже не видно. Скільки б ми не доводили. Що Україна єдина, вона все одно ще дуже розпорошена, різношертна. Досі в Україні комфортно почуваються “регіонали”, займаючи високі посади. Вони категорично відмовляються переходити у спілкуванні на державну мову. Для них українська мова — спецодяг для роботи.

- Багато творчих людей кажуть, що вони осторонь політики. Нещодавно ви пішли в політику. Чому?

- Багато років тому я познайомився ще з юним тоді Тарасом  Батенком (голова політради партії УКРОП, народний депутат України) А з укропівцями  зійшовся у найдраматичніші часи цієї  війни. Відколи московська нечисть сунулась у бік Дніпра їх зупинили місцеві хлопці. Можна казати, що саме Дніпро не дало “русской весне” просунутись далі.  І коли до мене підходили такі легендарні, бійці як Титановий Джексон (Євген Терехов), Микола Колесник, які теж укропівці, і казали: “Станьте поруч з нами”, я не зміг їм відмовити.  Мені приємно і почесно стояти поруч з ними. Бути однопартійцями. 

- Останнім часом активісти у різних куточках України зривають концерти співаків, які в той чи інший спосіб виступають в Росії або в Криму. Наскільки виправдана версія артистів про культуру без політики?

 - Аполітичних людей в часи війни не буває. Має бути чітке розмежування, чітка позиція. А не крутити хвостом, де зручно, де більше заплатять.  Це все мали зробити на законодавчому рівні. Саме в час війни треба робити найрадикальніші дії. Війна дає моральне право відповісти різко, жорстко і відверто! І ніхто не має цьому дивуватись. Коли влада безпородна, тоді це доводиться робити свідомим активістам. Я категорично проти всієї попси і всіх гастролерів, які стали каталізаторами тих подій, які ми сьогодні маємо.

- За останній рік у Львові дуже сильно загострилася політична ситуація. На вашу думку, чи зможе Андрій Садовий реабілітуватися  після сміттєвого скандалу і на наступних виборах знову перемогти? 

- Андрій Садовий -  чоловік м’який і теж слабує на так звану українську толерантність. Я пам’ятаю, як він оголошував день російської мови. І сам звертався до людей сходу тільки російською мовою. Це виглядало дуже принизливо і смішно.

- На четвертому році війни наше керівництво  держави й досі називає війну АТО, підтримує дипломатичні стосунки з Росією, не зупиняє товарообіг,  бізнес, тримає там заводи. Чому так, і чому народ дозволяє з себе знущатись це синдром?

 - Владі вигідно тримати людей в цілковитій дезорієнтації, робити підміну понять.  Владі не вигідно оголошувати повноцінну війну, бо тоді буде пряма відповідальність за наші втрати, яку мусить нести верховний командувач. За втрати в Іловайську, Дебальцеве. Мене доймає до болю, що ми оту всю московську, сепаратистську наволоч називаємо «бойовики», гордим словом «бойовики», а наших героїв «атошниками». Навіть самі бійці кажуть « Ми — атошники, я учасник АТО»

- Після Майдану влада “шовкова”, тільки минає час і вона перетворюється на ката...

- Можливо потрібно зробити Майдан постійною інституцією. Як у добу козацтва.

- Але ж ви розумієте, що ми зараз живемо не в добу козацтва...

-  Звичайно це буде трохи дивно для цієї прагматичної Європи, але ми ж не такі як вони, ми інакші. Ми пройшли такі випробування апокаліптичні. Очевидно Бог нам готував особливу місію.

- Чи зможе Україна витримати ще один Майдан?

- Думаю що так,  іншого шляху не має. У людей досі не вкладається в голові. що після такої крові, після таких втрат у влади піднімається рука приймати антиукраїнські рішення, повертається язик брехати, зраджувати. Більшість наших сподівань і більшість наших потуг стали розчаруванням.

- Коли буде ця остання крапля, яка і виведе людей на майдани?

- Це може статися набагато раніше, ніж ми очікуємо.