Пусте, бездумне перейменування вулиць нашого міста – ознака не лише радянських часів, а й пострадянських.
Згадаймо, наприклад, вулицю Білінських. Легенда, що жива ще й досі, оповідає сумну історію про дочку пана Антонія Білінського, яка була божевільною. Жоден лікар не зумів її вилікувати, і юна панночка померла. В пам'ять про невинно загиблу душу Антоній заснував притулок для невиліковно хворих, який було названо «Фундація Антонія та Валерії, подружжя Білінських» («Fundacja Antoniego i Walerji małżonków Bilińskih»), пожертвувавши на його утримання свій маєток. На честь мецената прилеглу вулицю було названо ім'ям родини – Білінських. У 1950, змінивши „і" на „є", радянська влада кардинально змінює сенс назви. Фонетично назва вулиці майже не змінилася, проте вул. Бєлінського, російського літературного критика, стирає з нашої пам’яті згадку про польську родину, яка була відомою на початку ХХ століття завдяки своїй доброчинності (у 1992р. замість того, щоб повернути стару назву, її перейменовують на Смаль-Стоцького).
Та зараз хочу звернути вашу увагу на той факт, що у Львові є п’ять вулиць, названих на честь членів славетної родини Драгоманових. По-перше, це вулиці Михайла Драгоманова (політичного діяча, історика, філософа, публіциста, фольклориста, літературознавця) та його рідної сестри Олени Пчілки (Ольги Петрівни Драгоманової-Косач – письменниці, перекладача, фольклориста, етнографа, публіциста).
Жоден з істориків не заперечує, що родина має грецьке коріння. Олена Пчілка, згадуючи про свого брата Михайла й про історію своїх предків загалом, писала так: «В нашій драгоманівській сім’ї збереглася пам’ять про те, що пращур нашого роду був заволока з Греччини, по національному походженню таки грек; служив він драгоманом при гетьманському уряді, за гетьмана Богдана Хмельницького, в Чигирині... Як звісно, слово «драгоман» і в нашій мові здавен мало значення назви загальної, а не імені власного; слово це по своєму первісному змісту означає — перекладач; можливо, що означало воно взагалі назву якогось урядовця при чужоземній державі; а як і український уряд мав різні взаємини з урядами чужоземними, то й при уряді гетьманському були драгомани — перекладачі або й взагалі люди, причетні до якоїсь місії, посольства... урядовці для справ дипломатичних. За яким часом назва ця могла стати й іменем власним, як сталося з прізвищем роду драгоманівського, на зразок Коваль, Коваленко, Ковальчук, Кобзар, Кобзаренко і т. ін...». Біографія Драгоманова відома, пригадаймо лише, що наказом Олександра ІІ Драгоманова було звільнено з Київського університету за «неблагонадійність» і заборонено жити в Україні. Майже 15 років прожив українець у Женеві, де заснував вільну безцензурну українську друкарню. Він налагодив випуск книжок українською мовою, видавав безцензурний журнал. Досконале володіння сімома мовами допомагало перекладати українські твори європейськими мовами. За свою працю вчений одержав грошову премію Уварова і віддав її І. Франкові на видавничі справи.
Наступна вулиця – Лесі Українки (літературний псевдонім Лариси Петрівни Косач, великої української поетеси та драматурга, доньки Олени Пчілки).
Ще у Львові є вулиця Івана Шишманова (болгарського літературознавця та етнографа). Відзначу, що дружиною І. Шишманова була старша донька Михайла Драгоманова (болгарська письменниця, журналістка, театральний і музичний критик, перекладач, громадський діяч).
І, звісно, вулиця мого улюбленого львівського художника – Івана Труша. І. Труш був одружений з молодшою донькою Михайла Драгоманова – Аріадною.
