kozlovskiy2Григорій Козловський любить і вміє епатувати оточуючих. Людина-пристрасть, людина-скандал, він весь час на видноті, немов шоумен у світлі софітів. У сесійній залі Львівської міськради, депутатом якої є, він з’являється у супроводі озброєних охоронців. Може увірватися на засідання міськрадівської комісії, аби вчинити там бешкет. Без скандалів не обходиться і діяльність майже усіх закладів Козловського у Львові та його околицях. Навіть в улюбленому футболі (а Григорій Козловський є президентом винниківської команди «Рух») він примудрився наскандалити на річну дискваліфікацію.

Практично усім, - манерами, висловами, вчинками, - він немовби заповзявся заперечити давнє неписане правило: бізнес любить тишу. І це при тому, що на відміну від свого власника, основний бізнес Козловського справді ховається у тиші. Губиться у тіні. Розчиняється в цигарковому тумані…

Козловський любить презентувати себе як готельєра та ресторатора. Власника «Гранд-готелю», «Королівської пивоварні», «Святослава». Навіть в офіційних аналах Львівської міської ради, Григорій Козловський числиться генеральним директором ТОВ «Холдинг «Гранд Готель». Все це відповідає дійсності: і готелі, і ресторації, і директорство у власному готелі. Однак центр бізнес-імперії Козловського не в галасливому Львові з його туристами, готелями, ресторанами. Джерело статків і натхнення ексцентричного багатія розташоване за десять кілометрів від Львова, у тихих мальовничих Винниках. Саме тут ще з 1779 року працює львівська тютюнова фабрика, на теренах якої уже більше двадцяти років заробляє свої статки Григорій Козловський.

Цигарковий барон

tiutiunka
Львівська тютюнова фабрика
На Львівській тютюновій фабриці Григорій Козловський з’явився у 1994 році, у 23-річному віці, одразу після закінчення Львівського торгово-економічного інституту. Молодий випускник посів посаду спеціаліста з митного оформлення, - так і стартувала його карколомна «тютюнова» кар’єра. А починалося все далеко не так райдужно.

У численних інтерв’ю нинішній власник заводів, готелів та ресторанів любить розказувати про своє бідне дитинство. Виріс в однокімнатній квартирі на чотирьох у пролетарському Новому Роздолі, де було повно «хіміків», що й на вулицю страшно вийти. Дитинство провів на маминій роботі у пральні, де разом із сестрою допомагав матері прати і прасувати. Перші гроші заробив, збираючи пляшки після пиятик дорослих у місцевому парку.

До торгово-економічного Козловський, за його власним зізнанням, потрапив взагалі майже випадково. Активно готувався вступати в університет, але все змінило юнацьке захоплення футболом. Команда торгово-економічного саме шукала хорошого воротаря, яким і був молодий Григорій. Така «рекомендація» у той час вартувала не менше хабарів і зв’язків. Так син електрика і прачки потрапив до «блатного» вузу, де здобув спеціальність«бухгалтерський облік та аналіз господарської діяльності».

Отож, у 94-му Козловський приходить на роботу до львівської «тютюнки», яка на той час перейшла у власність американської R.J. ReynoldsTobacco. Як розповідає він сам, тодішній директор фабрики Євген Хомик доручив йому відповідальну роботу з налагодження митного оформлення продукції, - тоді у цьому панував повний безлад. З роботою молодий спеціаліст впорався блискуче і отримав у подяку 100 доларів преміальних і , найголовніше, посаду начальника відділу зовнішньоекономічної діяльності.

Зараз важко судити про правдоподібність цієї історії. Достеменно відомо інше, – головним бухгалтером тютюнової фабрики працювала теща нашого героя, яка, очевидно, не менш за його таланти посприяла стрімкій кар’єрі зятя.

Тож коли у 1998 році американський інвестор вирішив ліквідувати підприємство, залишивши після себе голі стіни, Козловський уже був своїм серед верхівки винниківських «тютюнників». І коли не далі як за рік на фабрику приходить новий господар, компанія «Волиньтабак», - у створеному нею ТОВ «Львівська тютюнова фабрика» (пізніше реорганізованому в акціонерне товариство) він посів посаду менеджера із комерційних питань. Скромну на перший погляд, але з величезними можливостями для людини з бізнесовою жилкою.

Компанія «Волиньтабак», хоч ніколи раніше не займалася виготовленням сигарет, була серйозним гравцем на ринку оптової торгівлі тютюновими виробами. У компанії були свої резони запустити власне виробництво тютюнових виборів, і ці резони цілком співпадали з інтересами команди, до якої належав Козловський.

Яким чином могли робити гроші винниківські тютюнові бізнесмени, показала історія літа 2004 року, коли на території «тютюнки» правоохорнцями було влаштоване класичне «маски-шоу». Тодішній директор фабрики Володимир Квурт звинуватив у замовленні цієї акції транснаціональну компанію «Філіп Морріс», яка нібито хотіла залякати львівського конкурента. У львівській міліції цю інформацію підтвердили, пояснивши, що на території фабрики шукали сигарети, які незаконно випускалися під маркою саме «Філіп Моріс». Диму без вогню, як відомо, не буває. Особливо цигаркового…

Як би там не було, але вже у 2005 році учорашній бідний зять володів достатнім капіталом, аби відкрити у Винниках власний ресторан «Святослав», - перший у череді ресторанних закладів Козловського. Але про його ресторанний бізнес дещо пізніше.

У 2006 році у цигарковому бізнесі настають скрутні часи, пов’язані зі зміною українського законодавства, і тютюнова фабрика припиняє випуск сигарет. ЇЇ директор Володимир Квурт перебирається у крісло секретаря Львівської міськради, а Григорій Козловський засновує власне ТзОВ «Мега Євро Буд». Втім, попри «будівельну» назву, фірма напряму була пов’язана з цигарковим бізнесом. Принаймні уже за рік, за даними сайту ОРД, вона займалася постачанням з-за кордону устаткування для організації «лівих» лiнiй для випуску цигарок.

А лінії ці були ой як потрібні. Після того як «Волиньтабак» вийшов з гри, львівська «тютюнка» налагоджує зв’язки з російською «Балтийской табачной фабрикой» (БТФ).

Jin Ling
Козловський та Со наводнили Європу сигаретами «Джин Лінг»
У росіян була своя «тема» - сигарети «Джин Лінг» (Jin Ling). Ці, схожі на «Camel», сигарети первісно китайського походження, з гірським козлом на етикетці, буквально заполонили європейський «чорний ринок», ставши одним із лідерів серед контрабандних марок тютюнових виробів. При цьому, за запевненням європейських митних служб, жодних легальних поставок «Джин Лінг» в країни Євросоюзу не здійснювалось.

Коли журналісти ICIJ (Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів) під виглядом румунських контрабандистів потрапили на БТФ, один з керівників підприємство прямо порадив «румунам» здійснювати поставки контрабандної продукції безпосередньо з львівської «тютюнки».

Росіяни запустили виробництво «Джин Лінг» у Винниках у квітні 2007 року. Власник БТФ Володимир Казаков, за однією версією «увійшов в долю», а за іншою, повністю викупив фабрику у волинян. Фірма «Волиньтабак» з того часу перестає згадуватися у контексті фабрики у Винниках, а ще за деякий час, у 2010-му, виробництвом цигарок офіційно починає займатися новостворене ТОВ «Львівська тютюнова фабрика», офіційним власником і директором якої став Григорій Козловський. Ще за рік, у 2011, на світ з’являється інша фірма, ТОВ «Винниківська тютюнова фабрика». Теж заснована нашим героєм. Щоправда, за недовгий час обидві компанії були переписані на інших людей. Проте при всій заплутаності структури власності на львівській «тютюнці», ні для кого не є секретом, що справжнім господарем там і надалі є Григорій Козловський. Чи, швидше, люди, представником яких він виступає.

Зрозуміло, що нелегальна діяльність такого розмаху в українських умовах була б неможлива без серйозного міліцейського «даху». Серед високопоставлених правоохоронців, які протягом багатьох років «кришували» цигарковий бізнес Козловського і компанії, – керівники УБЕЗу, начальники обласної міліції, генерали з центрального апарату МВС. Розказують, що у вузькому колі Козловський оповідав, як особисто завозив валізу з астрономічною сумою Віталію Захарченку, міністрові внутрішніх справ часів Януковича.

cigarki
Міліцейські «кришувальники» не гребували особисто організовувати поставки контрабандних сигарет
Безпосередній контакт з Козловським, за даними того ж ОРД, здійснював працівник УБЕЗу Роман Мудь, який особисто займався організацією каналів переправки контрабандних цигарок в Європу.

Інший аспект діяльності тютюнових аферистів висвітлив ZIK, який описав схему їх співпраці з конвертаційними центрами. Дозволю собі розлогу цитату:

«У схемі традиційно фігурують так звані «фірми-метелики». Адже при здійсненні імпорту, а саме сировини для виготовлення цигарок (тютюн, фольга, папір тощо), яку закуповують за кордоном, потрібно показувати і відповідну кількість виготовлених цигарок, їх реалізацію та сплату податків від реально виробленої продукції. Однак, такі правила не вигідні, адже простоює «ліва» лінія виробництва. Тут на допомогу приходить пан Стрілковський і Ко (власник «конверту» - авт.). За схемою він нібито купує у тютюнової фабрики не використану у виробництві сировину, оформляючи псевдооперації через вже відомі фірми. Насправді сировина йде на «ліву» лінію, організовану на ТОВ «Львівська тютюнова фабрика». Йдеться про приховане виробництво цигарок, які розповсюджують на території України та за її межами (контрабанда) за готівку. При цьому весь заробіток йде у кишеню, за винятком витрат, пов’язаних з операціями з підприємствами-метеликами. Сировина імпортована і фактично реалізована на фірми-метелики – за документами ні до чого й не придерешся».

Окрім медіа, діяльність злочинного цигаркового синдикату зацікавила і окремих політичних діячів України. Найактивнішим обвинувачувачем львівської «тютюнки» і особисто Григорія Козловського в організації контрабанди «лівих» цигарок в Європу став губернатор Закарпаття Геннадій Москаль, який прямо назвав винниківську фабрику основним поставником сигарет, які нелегально переправлялися за кордон.

У відповідь Козловський розказав про «велику тютюнову війну» в Україні та про спроби американського бізнесу знищити єдину українську тютюнову фабрику. Також він похвалився, що знайшов виробників на сході України та в Києві, які підробляли цигарки під маркою Львівської тютюнової фабрики. Про цигарки під іншими марками, у виготовленні яких його і було звинувачено, тютюновий магнат делікатно змовчав.

svichov oleksand
Олександр Свіщов
Як уже мовилося, попри те, що Козловський веде себе як повноцінний господар львівської «тютюнки», насправді він є своєрідним фронтменом бізнесу «групи товаришів», які воліють не висовуватися із тіні. Виділяється серед них знакова фігура Олександра Свіщова, у певних колах більше відомого за прізвиськом «Сєдой». Кажуть, що Свіщова можна часто побачити на тютюновій фабриці, і веде він себе там зовсім не як гість.

На відміну від згаданих вище міліцейських «партнерів по бізнесу», співпраця з якими носила швидше вимушений характер, тут йдеться про довгорічні дружні стосунки. Зокрема, партнери також ділять посади у ватерпольному клубі «Динамо» Львів, нещодавно обоє збудували по сусідству маєтки в урочищі Дубовий Гай в селі Підберізці поблизу Винник. Поруч, до речі, отримали земельні наділи ще кілька відомих у Львові людей, які тісно пов’язані з Козловським та Свіщовим, - зокрема, депутати ЛМР «порошенківець» Петро Адамик та «свободівець» Андріян Гутник.

За твердженням обізнаних людей, «Сєдой» є реальним партнером Козловського в усіх його бізнесах, – як цигарковому, так і готельно-ресторанному. При чому джерела не беруться сказати, хто насправді грає першу скрипку в цьому тандемі. Втім, кажуть, що у цій групі є й серйозніші персонажі – зокрема, людина відома як Юра «Циркуль» чи Юра «Музикант», і яка воліє керувати справами групи з далекого похмурого Лондона.

Готельєр та ресторатор

Гроші, зароблені на «цигарковому димі», Григорій Козловський цілеспрямовано інвестує в готельно-ресторанний бізнес. Станом на сьогодні бізнесмен володіє «Гранд-готелем», готельно-ресторанним комплексом «Святослав» у Винниках, рестораціями «Королівська пивоварня» та «Тралі-валі», популярними кав’ярнями  «Під синьою фляжкою» та «Кабінет». На площі Ринок продовжується спорудження комплексу з 5 ресторанів, який сам бізнесмен іменує «серцем Львова». Нещодавно він придбав також приміщення колишнього кінотеатру «Київ».

sviatoslav2
Готельно-ресторанний комплекс «Святослав» у Винника
Першою ластівкою у цій царині, як уже згадувалося, став відкритий ще у 2005 році ресторан «Святослав». З того часу заклад невпинно розвивався, перетворившись на потужний відпочинковий комплекс з готелем більш як на 50 номерів, літнім двориком, лазнею та парною, футбольним полем та тенісним кортом.

Слід відзначити, що якщо за каденції дружнього бізнесменові міського голови Винник Сергія Уварова (2002-2006 рр.) справи у Козловського у містечку вирішувались як за помахом чарівної палички, то з приходом на мерську посаду Теодора Гудзяка розпочалися проблеми. Найбільшої напруги стосунки досягли у 2009-му, коли Козловський звинуватив Гудзяка у перешкоджанні розвитку готелю. Бізнесмен натякав, що чиновник хоче хабар за поблажливість і погрожував зробив все, щоб Гудзяк опинився за гратами. Слова свого, до речі, Козловський дотримав. Теодор Гудзяк був затриманий правоохоронцями і навіть засуджений до восьми років позбавлення волі. Щоправда, за деякий час апеляційний суд відмінив цей вирок і виправдав Гудзяка.

А тим часом до мерського крісла повернувся Сергій Уваров. На містечковому рівні проблеми у Козловського зникли, проте відчувалося, що у Винниках йому вже тісно. Настав час завойовувати Львів.

До справи цієї тютюновий барон взявся у притаманному йому стилі, супроводжуючи кожний наступний крок гучними скандалами.

Першим у черзі стояв «Гранд-готель». Цей ласий шматочок львівської нерухомості впадав у око багатьом грошовитим людям, починаючи від українки американського походження Марти Федорів та призабутого уже львівського бізнесмена Геннадія Геншафта. Згодом у цій будівлі господарював Богдан Федоришин, а після його смерті – Петро Димінський. Проте всі вони користувались готелем лише на правах оренди. У 2011 році депутати Львівської міської ради, під приводом підготовки міста до проведення футбольного Євро-2012, вирішили приватизувати «Гранд-готель».

Приватизація готувалася конкретно під Козловського, чиї інтереси у міськраді відверто лобіювало так зване бізнес-крило фракції ВО «Свобода». Довгі торги з Андрієм Садовим, якому так само розходилося на приватизації інших готелів, «Леополіса» та «Києва», врешті-решт завершилися успішно. За приватизацію обох об’єктів проголосували пакетно, сторони залишилися задоволені одна одною.

grand
Добудований до «Гранд-готелю» восьмиповерховий корпус невпізнанно змінив Криву Липу
Якщо приватизаційні торги класично пройшли у кабінетній тиші, то наступні кроки нового власника розбурхали громадськість. За три роки Козловський заповзявся прибудувати у подвір’ї чотириповерхового готелю новий восьмиповерховий корпус. Все б нічого, якби це подвір’я не виходило у відомий львів’янам проїзд Крива Липа – затишний туристичний анклавчик.

Усі протести громадськості ні до чого не привели, і зараз височенна архітектурна химера з масивними скляними конструкціями практично завершена. Немає сумнівів, що усі необхідні дозволи для введення об’єкта в експлуатацію депутат міськради Козловський таки отримає.

Журналістам ситуацію з добудовою готелю новий власник прокоментував лаконічно: «Якщо хтось вважає, що реконструкція незаконна, нехай звертається у правоохоронні органи». І крапка.

Дещо раніше, у 2013 році, гучний скандал виник навколо будівництва «Королівської пивоварні». Цей ресторанний заклад розташований у самісінькому центрі міста, одразу в двох будинках, з адресами відповідно Староєврейська, 9 та площа Ринок, 16. Якщо з будинком на Староєврейській, де бізнесмен попередньо скупив усі квартири, проблем не виникло, то з кам’яницею на площі Ринок склалася зовсім інша ситуація. Там кілька квартир перебувало у власності ще одного відомого львівського підприємця, Володимира Креховецького, якому нахабна активність сусіда зовсім не сподобалась.

Відтак виникли протести і мешканців будинку, у яких ресторація нібито самочинно захопила підвали, і обуреної громадськості, що звинуватила Козловського у руйнуванні пам’ятки архітектури. Новоявлений львівський ресторатор знервував також і міськраду, у своєму стилі добудувавши у подвір’ї будинку на Староєврейській ще одну будівлю та самочинно встановивши літній майданчик, мотивуючи це тим, що всі новобуди споруджені у внутрішньому подвір’ї приватизованого ним будинку.

pivivarnia
Цей вхід до «Королівської пивоварні» розташований у скандальному новобуді
І що? Протести вщухли, обурена громадськість разом з міськрадою заспокоїлись, «Королівська пивоварня» функціонує, як ні в чому не бувало: разом з новобудом, незаконним літнім майданчиком і захопленими чужими підвалами. А Григорій Козловський вкотре відчув, що енергійному та нахабному у Львові дозволено все.

Тож вислід нової скандальної ситуації, цього разу з перебудовою пам’ятки архітектури на площі Ринок, 36, можна спрогнозувати уже зараз. Попри всі мляві спроби правоохоронців,чиновників мерії та пам’яткоохоронних організацій зупинити роботи. Козловський ще й дозволяє собі кпити з опонентів, заявляючи, що роботи цілком легальні і що у нього є «всі документи, окрім довідки від гінеколога».

Залишається додати, що на площі Ринок, 36, де має відкритися кілька ресторанів, Козловський запланував здійснити чергову фантазію: встановити велетенський акваріум з морською водою, в якому плаватимуть акули.

До стрімко зростаючої ресторанної імперії Козловського також належать дві культові львівські кнайпи, започатковані легендарним мистецьким об’єднанням «Дзиґа», - «Під синьою фляжкою» та «Кабінет». Управляє кав’ярнями ТОВ «Унія», де Козловському донедавна належали 96% підприємства. Минулого року, щоправда, зі списків власників цієї компанії в Держреєстрі його ім’я зникло. Але вплив залишився.

А родзинкою серед оповідей про придбання нашим героєм приміщень у центрі Львова можна вважати історію приватизацію кінотеатру «Київ» на проспекті Шевченка.

ТОВ «Кінокомплекс-Київ», яким в рівних долях володіють Григорій Козловський та 68-річна мати Олександра Свіщова приватизувало ці приміщення площею майже 836 кв. м у центрі міста без конкурсу за ціною трохи більше як 8,1 млн грн.

У розпалі процесу в Садового раптом схаменулися і вирішили все переграти назад, організувавши зразу дві судові справи. Одна стосувалася визнання незаконною приватизації об’єкту та скасування відповідної ухвали міськради. Інша – скасування договору купівлі-продажу кінотеатру. Проте з нашим персонажем такі фокуси не проходять. У той час, коли справи ще перебувала на розгляді у Вищому господарському суді, новий власник провів блискавичну операцію у кілька ходів.

22 квітня 2015 року «Кінокомплекс-Київ» отримує свідоцтво на право власності приміщенням кінотеатру. А вже наступного дня, 23 квітня, розпочинається процедура припинення діяльності підприємства. У фірмі змінюється власник, – ним (а водночас директором та головою комісії з припинення стає такий собі Євген Лобов.

Що цікаво, Козловський не вперше використав Лобова для такого роду оборудок. за рік до того у його власність перейшло ще одне підприємство бізнесмена, - ТОВ «Гранд Готель», принагідно змінивши назву на «Дорога в майбутнє».

Поспіх Козловського у зміні власності кінокомплексу виявився недаремним. 20 травня 2015 року Вищий господарський суд задовольнив касаційну скаргу управління комунальної власності Львівської міської ради у справі щодо приватизації кінотеатру «Київ». Проте виконати це рішення, на думку юристів, буде практично неможливо, - згадане у ньому ТОВ «Кінокомплекс-Київ» вже не є власником приміщень кінотеатру.

Залишається додати, що Козловський не забув «неправильної» позиції міського управління комунального майна. У травні наступного року на сайті Львівської міськради було зареєстровано петицію стосовно звільнення керівника управління Інни Свистун. Автором цієї електронної петиції виявився Олексій Різник, адвокат Григорія Козловського, який представляв його інтереси під час судових позовів, які стосувались купівлі об'єктів комунальної нерухомості.

Втім Григорій Козловський і не приховував , що є ініціатором петиції, прямо заявивши про це на засідання комісії, яка розглядала петицію. «Потопити» Інну Свистун, яка є важливим гравцем в команді Садового і очолює фракцію «Самопомочі» в обласній раді, бізнесменові не вдалося, але крові таки попив…

Політик- гострослов

kozlovskiy3
Григорій Козловський у стінах Львівської міськради. Фото: Варіанти
Вперше смак політичної діяльності бізнесмен Козловський спробував у 2003 році, ставши депутатом Львівської міськради. Обставини його обрання були пов’язані з сумною подією. Козловський переміг на довиборах, після раптової смерті обраного у Винниках Андрія Можаровського. Останній до слова, тоді очолював тютюнову фабрику, так що ротацію можна вважати символічною.

Вибори Григорій Козловський виграв під прапорами Партії регіонів. Нічим особливим він у тодішній міськраді часів Буняка не запам’ятався, але з того часу незмінно, не пропускаючи жодних виборів, намагався стати депутатом саме міської ради Львова. Що цікаво, щоразу під іншими партійними стягами.

Так, у 2006-му він спробував стати депутатом у складі списку Народного блоку Литвина, і пролетів разом з усєю компанією. У 2010-му Козловський намагався потрапити до міськради у мажоритарному окрузі, використавши бренд «Пори», - і знову невдача, програв рухівцю Богдану Лешневському.

І лише у 2015-му вибір політичної сили виявився вдалим. Депутатом Козловський став уже як член партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність».

Важко закинути Григорію Козловському політичну нерозбірливість. Як і більшість бізнесменів, до вибору політичної конячки, яка має вивезти до вершини, він ставиться прагматично. Аби виконала своє завдання, а які там масть чи алюр, – справа другорядна.

На відміну від своєї першої каденції, цього разу депутат Козловський став помітною фігурою в сесійній залі. Частково завдяки своїй активності та епатажності, частково завдяки суворим озброєним охоронцям з «Титану», які незмінно супроводжують тютюнова магната у стінах міськради. Хтось сприймає цю атракцію з повагою, хтось з іронією, хтось з ледь прихованим презирством.

Подейкують, що кандидатура Козловського навіть розглядалася серед претендентів на посаду секретаря ради, однак викликала різке несприйняття значної частини депутатів, насамперед через брак дипломатичності, зайву емоційність та нестримність у міркуваннях і висловах.

Особливо дістається від нього львівському мерові та членам його фракції. І якщо стосовно Садового Козловський намагається не переходити межу, то у спілкуванні з його підлеглими висловів не добирає. Так у вже згаданій справі з петицією щодо звільнення Інни Свистун бізнесмен відповів на допис голови фракції «Самопомочі» Андрія Шевціва нецензурною лайкою і погрозами фізичної розправи.

Іншого разу він у своєрідний спосіб порадив Садовому змінити головного архітектора міста: «Якщо ваш головний архітектор не має яєць, то моя вам порада: або найміть архітектора з яйцями, або найміть йому заступників з яйцями».

А ось як Козловський вимагав звіту начальника управління екології та благоустрою: «У Львівській міській раді завелася криса. Я вимагаю заслухати звіт та дати оцінку..., щоб не просто цю крису викинути з міської ради, але щоб воно сіло».

Одним словом, поки гострий на язик депутат Козловський перебуває у сесійній залі, – сумно не буде.

Про серйозніші плани розвитку політичної кар’єри, скажімо народне депутатство, наш герой поки висловлюється стримано: «Колись дуже про це мріяв. Але з  огляду на те, яку функцію зараз виконують депутати Верховної Ради,  прошу Бога, щоб ніколи ним не стати», - заявив він в одному із інтерв’ю.

Наразі все гаразд у Григорія Козловського і у рідних Винниках. Неприємне мерство Гудзяка в далекому минулому, а після другої каденції Сергія Уварова міським головою став його давній соратник по «тютюнці» Володимир Квурт. Тили захищені надійно.

kozlovskiy foot1
На матчі власної футбольної команди
У рідному містечку бізнесмен продовжує контролювати цигарковий бізнес і розбудовувати «Святослав». Проте найбільший резонанс у місцевих мешканців викликають успіхи футбольного «Руху»(за який, до речі, грає його син). Учорашній аматорський клуб нині впевнено крокує у другий за силою дивізіон українського футболу.

Проте Козловський не був би собою, якби і у спорт не вніс елемент епатажу. У вересні Федерація футболу України заборонила президентові «Руху» протягом року відвідувати матчі власної команди. Сталося це після його розгніваного візиту у суддівську кімнату після програного його командою матчу Кубку України.

Козловський прокоментував ситуацію у своєму стилі: ««Якщо федерація не може навести порядок з цим бидлом у чорній формі, то люди візьмуть біти і битимуть їх з ранку до ночі».

Не бракує президентові клубу і своєрідних «понтів». За друголігівський «Рух» уже встигли пограти колишні «збірники» національних команд Олександр Алієв та Максим Шацьких, певний час ходили також чутки про можливий приїзд Артема Мілевського.

Втім схильність до «понтів» взагалі притаманна нашому герою. Серед колег-депутатів, скажімо, він любить похвалятися курточкою, нібито придбаною за кілька десятків тисяч євро. А на минулорічний день народження цигарковий магнат привіз на вечірку до «Святослава» легендарного учасника дуету «ModernTalking» Томаса Андерса.

За кілька тижнів Григорію Козловському виповниться 46 років. Цікаво, хто співатиме для одного з найбагатших людей Львівщини цього разу?