Неймовірні «черепашачі» за темпами просування черги рейсових і туристичних автобусів на українсько-польському кордоні – проблема, яка суттєво псує нам радість і від безвізу, і від всіх інших райдужних європерспектив. Багато хто вже відчув це на власній шкірі. Ще більше наших краян просто чули чи читали про неї.
Під час похорону загиблого в зоні АТО жовківчанина, сержанта Володимира Турчина стався неприємний випадок, який сколихнув мешканців та громаду Жовкви.
Я цей текст виношувала довго. Обдумувала з різних сторін і точок зору, розпитувала різних людей: від друзів, ідеологія яких співзвучна з моєю навіть у тій частині, що не озвучується, — і до військових, причетних, і тих, хто приймає рішення.
Близько двох місяців тому в самому центрі Львова запрацювала ветеранська ресторація з гучною назвою «Патріот». Вибагливі та можливо навіть розбалувані різноманітними кав’ярнями та рестораціями львів’яни вже встигли оцінити кухню та інтер’єр, а також особливу атмосферу закладу, який вирізняється з-поміж інших. Не змогли пройти повз і ми.
Учора в приміщенні Львівської обласної лікарні позалегеневого туберкульозу сталась конфліктна ситуація, яку частина лікарського колективу, зокрема головний лікар Наталя Яремик назвала спробою рейдерського захоплення.
- Наталія Нарольська, Юлія Захарчук
- Суспільство
Низкою громадських організацій та активістів було скеровано звернення по облаштуванню Львівського залізничного вокзалу допоміжними засобами для людей з особливими потребами.
Згадуючи командний спорт, в більшості випадків першою асоціацією спадає на думку футбол. Звикли, що це «національний» спорт, і незаслужено забуваємо про інші види, такі як баскетбол, гандбол та інші командні види спорту, розвиток яких лежить на плечах виключно ентузіастів-аматорів.
Міста, як і люди, мають свої амбіції. Міста постійно змагаються між собою – величиною та кількістю населення, красою своїх споруд, комфортністю життя мешканців та впровадженням у повсякденність найновіших технічних досягнень. Кожне місто наче намагається довести urbi et orbi - я найкраще і найпрестижніше, жити треба тільки в мені.
Ніколи не думав, що присвячуватиму тексти дурням. Доводиться. Сьогодні, коли ворожі танки риють нашу землю, а виродки під червоними знаменами катують людей, як десятки років тому, тема ностальгії за Радянським Союзом, як не дивно, продовжує жити в мізках недалеких українців. Що дивніше, про стабільне життя в СРСР не раз доводилося чути не лише від якоїсь бабусі з Харкова чи Дніпра, але й від якогось дідуся зі Львова чи Тернополя. За результатами соціологічного дослідження, проведеного у травні групою "Рейтинг", 33% українців шкодують за розпадом Союзу...
До війни швидко звикаєш, справжній шок приходить тоді, коли звідки повертаєшся. Про це говорять волонтери та активісти. Про це знімають фільми і пишуть статті. Цього не розуміють ті, хто знає про війну, як про перемогу мужності, доблесті і героїзму. Тому що в книжках про таке не пишуть. Про це мовчать хлопці, які повертаються до мирного життя.
