Альянс рятує українців від повеней та радіоактивних захоронень, впроваджує телемедицину в селах, натомість їхні вояки вчаться у наших солдатів рити окопи і битися в рукопашному бою.
У радянські часи НАТО зображали “породженням пекла”, а нині ми заздримо сусідам-членам Альянсу, який у разі потреби дасть відсіч агресору. За результатами дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, вступ до НАТО підтримують 41,4% українців, тоді як 37,8% -- проти. Чи справді нам потрібен цей Альянс? Якою ж є вже зараз співпраця України з НАТО? І чи потрібні ми цій потужній організації?
Відповіді -- у розмові з главою місії України при НАТО Вадимом Пристайком та представником України при Європейському Союзі, Послом України в Королівстві Бельгія Миколою Точицьким.
Нагадаємо, що перші перемовини про створення оборонного Північноатлантичний альянсу велися саме 70 років тому, а у 1949 році 12 країн підписали договір відповідно до Статуту ООН.
І не завжди НАТО було ворогом СРСР, в 1954 році радянське керівництво подало... заявку на вступ, але йому відмовили. І ось тоді Альянс почали називати ворогом, створивши на противагу Союз країн Варшавського договору. Із здобуттям незалежності Україна розпочала співпрацю із НАТО в рамках програми "Партнерство заради миру", згодом було підписано Хартію про особливе партнерство, проте найтіснішою співпраця стала після початку агресії Росії на Сході.
З радянських часів існує міф, що НАТО несе війну...
Вадим Пристайко:
- Факти свідчать протилежне: там де НАТО, там нема війни. Організацію можна можна порівняти із новітньою спілкою рицарів круглого столу, до якого хоче долучитися й Україна. Це природньо, адже ми віддали ядерну зброю й залишилися "голими", не отримавши натомість ніякого ефективного захисту... За час існування Альянсу ніхто не ризикнув напасти на жодну країну-члена НАТО. І як би ми були членами, то і у нас би не було війни.
- А чому ми досі не є членами Альянсу? Це Україна зволікає з референдумом?
Микола Точицький:
- Не в усіх зволіканнях винна наша держава. Скажімо, дозвіл залишити російський флот у Севастополі був такою самою умовою визнання незалежності України, як і відмова від ядерної зброї. А щодо референдуму, то лише чотири країни з нинішніх 29-ти членів Альянсу проходили цю процедуру. Та й там вона не виявила об'єктивної прихильності населення, бо 93% проголосували “за” або не прийшли на референдум, вважаючи, що і так все зрозуміло. А в одному випадку серед підписантів згоди виявили... церкву. Коли у її представників спитали, нащо вони це робили, почули відповідь: “Усі підписували, ну, й ми так само”.
Головним є те, що члени НАТО не хочуть воювати з Російською федерацією. Життя людини дуже дорого коштує... Проте країни Альянсу у мирний час 2% бюджету віддають на збройні сили, а ми у час війни -- 5,2% на всю сферу безпеки і оборони, куди крім оборони входять поліція, СБУ, розвідка, нацгвардія.
- Чи є перешкодою для вступу наші відкриті кордони?
Микола Точицький:
- Не існує жодного документу, який би забороняв такій країні стати членом НАТО. Найяскравіший приклад – Кіпр. Є країни і ЄС, і в Америці, що теж не мають повного контролю над кордонами.
- Якою ж є наша співпраця з Альянсом на даний момент?
- У НАТО є інструкція, якщо тільки десь виникає війна, не співпрацювати з цією країною, не давати зброю, бо нема гарантії, що вона не опиниться у руках ворога, як це було в Афганістані. Але з нами співпрацюють -- наших солдатів тренують інструктори з Великобританії, США, Канади. Створено 12 трастових фондів, за кошт яких ведеться лікування і реабілітація поранених солдатів. Скажімо, возили солдатів на лікування в Канаду, а потім підрахували, що якщо лікарі приїдуть до нас, то за ті гроші можна зробити не 10, а 100 операцій. Лікарі беруть відпустки і їдуть до нас із медсестрами, медикаментами...
Але ще більшою є допомога Альянсу у мирний час, наприклад, під час повеней на Закарпатті саме НАТО надало човни, намети, ковдри, їжу для порятунку жителів. Після прориву каналізації в Харкові протягом 24 годин були надані помпи та насоси, щоб відсмоктати воду і запобігти екологічному лиху. Силами Альянсу було ліквідовано залишений з радянських часів ядерний могильник "Вакуленчук" в Житомирській області, де у криницях була радіоактивна вода. Натомість ми надали наш літак “Мрія”, коли була повінь у Луїзіані.
Окрім того у рамках проекту НАТО "Наука заради миру і безпеки" впроваджується телемедицина, тобто дистанційне консультування та медична допомога, що важлива не тільки під час військових дій на полі бою, а й в селах, що віддалені від медичних закладів. Потребуємо ми і фахівців із розмінування, бо за розцінками 5 доларів за кв. м., а нам потрібно розміновувати мільйони квадратних кілометрів. Це буде астрономічна цифра!
Микола Точицький:
- НАТО бере участь в екологічних проектах, пов'язаних з вивченню стану шахт і підземних вод на окупованих територіях, бо це екологічна проблема не лише України, а й цілої Європи.
- А яким є вклад України у співпрацю з НАТО?
- Ми беремо участь у всіх операціях НАТО, а компанія "Авіалінії Антонова" стала його єдиним перевізником. 40 військових зараз знаходяться в Косово, 11 -- в Афганістані, скоро до них приєднаються ще 18.
НАТО переймає наш воєнний досвід, скажімо, із розмінуванням, коли снарядом є ручка, банка з медом, дитячі іграшки. Вони з таким не стикалися. Була історія з радарами, які попереджають про обстріл. Наші солдати їх вдосконалюють — ставлять на підвищення, щось підкручують, щоб краще працювали. Солдати НАТО до такого не здогадуються, і це приємно чути.
У Росії є таке обладнання, що змінює jps-сигнал і дає неточні координати. Щоб протистояти такому у майбутній війні, НАТО вчиться на нашому прикладі. Також вони ніколи не мали справи із таким потужним озброєнням, як “Буратіно” і “Солнцепьок”, тому інформація від нас має безконечну важливість. Навіть більше у нас запитують як копати траншеї і вести рукопашний бій, бо останній раз вони це робили під час Другої світової війни, понад 70 років тому!
Є і сумні факти, скажімо, Німеччина бере наших вояків на лікування, роблять надзвичайно складні хірургічні операції, але не реабілітовують. Я почав цікавитися, чому? З′ясувалося, що їм їхнім лікарям потрібен досвід, як лікувати такі травми, бо ж у них таких нема, максимум -- автомобільні катастрофи чи хтось когось вдарив пляшкою по голові.
Микола Точицький:
- У нас є чого вчитися, ми починали війну з декількох добровольчих батальйонів, бо наша армія була розвалена, і лише український дух, та ментальна складова, що має український воїн, допомогли вистояти. Захоплюються нашими вояками, що побачили другий бік життя, чи правильніше — смерть, а мають бажання не тільки до життя, а й повернутися на фронт. І головне те, що ми, не будучи членами Альянсу, вже захищаємо кордони НАТО!
