guberniya2
Зустріч колишніх губернаторів
Форпост продовжує розповідь про те, чим запам’яталися керівники Львівщини періоду Незалежності. Сьогодні згадаємо про п’ятьох губернаторів періоду 2003-2011 років - Олексанра Сендегу, Петра Олійника, Миколу Кмітя, Василя Горбаля та Михайла Цимбалюка.

Першу частину тексту читайте тут.

Олександр Сендега (червень 2003 – грудень 2004)

sendega yanukovych
Олександр Сендега з прем’єр-міністром Януковичем
Мав славу доброго господарника і тонкий апаратний нюх, що дозволяв йому вчасно перестрибувати з тонучого корабля на надійніші суденця. Розпочав з блискучої комсомольсько-партійної кар’єри (секретарем парткому Львівської залізниці став, не маючи і 30 років), але зрозумівши до чого йдеться, перекваліфікувався у господарники.

На цих галерах протрудився десять років, поступово просуваючись догори, аж врешті був помічений львівським мером Василем Куйбідою, який зробив його своїм першим заступником. У мерії протримався шість років, реально керуючи містом і не заважаючи патронові займатися політикою та світитися перед телекамерами.

З новим мером Любомиром Буняком не спрацювався, натомість миттєво був запрошений Мироном Янківим спробувати свої господарські здібності у межах області. Тут теж намагався жити по-тихому, за винятком одного випадку. Саме на час його віце-губернаторства припала Скнилівська трагедія, за яку мав би відповісти як один із організаторів шоу. Проте всіх собак повісили на Буняка та його підлеглих.

Після несподіваної відставки Янківа ще більш несподівано зайняв його місце. За чутками, до призначення особливо приклалися двоє: Віктор Медведчук та Георгій Кірпа. Перший настільки активно лобіював на цю посаду свого молодшого брата Сергія, що змусив об’єднатися у протидії цьому запеклих «друзів» Ющенка та Януковича. Другий уміло скористався ситуацією, підсунувши розгубленому подібним поворотом Кучмі на підпис документ з прізвищем свого протеже.

Зв’язки з Кірпою, втім, вперто заперечував, як і з будь-якими іншими представниками столичної політичної еліти. Натомість при будь-якій нагоді демонстрував відданість діючому Президентові.

Львівськими політиками, наляканими можливістю чергового піднесення Медведчука-молодшого, був сприйнятий поблажливо. Не склалися стосунки лише з головою облради Михайлом Сендаком, хоча й намагався їх якось налагодити, здебільшого безуспішно. Не в останню чергу тому, що під тиском прем’єра Януковича заповзявся формувати в облраді «регіональну» фракцію.

Ідеї про потребу його відставки в сесійній залі мусувалися протягом року, аж поки в розпал війни за президентське крісло все закінчилося оголошенням недовіри з боку депутатського корпусу і грюканням дверима. Як виявилося в подальшому, все це знову було схоже на вдалий зіскок з тонучого корабля.

За два роки виплив на хлібній посаді начальника «Львівгазвидобування», де господарює й досі.

У часи другого Януковича ненадовго повернувся в політику, ставши депутатом Львівської облради від Партії регіонів. Що цікаво, разом з недавнім опонентом Михайлом Сендаком. Особливої активності не проявляв, а у розпал Революції Гідності знову вчасно зробив правильний крок, разом з одно партійцями оголосивши про саморозпуск фракції.

Петро Олі́йник (лютий 2005 — лютий 2008)

oliynyk yushchenko
Петро Олійник та Президента Віктор Ющенко
Увійшов до губернаторського кабінету на переможній хвилі Помаранчевої революції, як головний штабіст Віктора Ющенка на Львівщині. До того встиг покерувати Червоноградом та подепутатствувати під прапорами «Нашої України».

У боротьбі за губернаторське крісло зумів обійти тісно пов’язаного з Петром Димінським голову облради Михайла Сендака. Внаслідок суперечок навколо кадрових рішень швидко і надовго розсварився і з іншими «помаранчевими» політичними силами та групами.

Губернаторську команду теж сформував без огляду на побажання союзників, привівши туди багатьох знайомих по Червонограду людей, зокрема Мирослава Сеника (майбутнього голову облради) та Володимира В’язівського.

Попри постійну критику протягом п’яти місяців відмовлявся складати депутатський мандат.

Перебуваючи на посаді, затято формував, а згодом і очолив обласний осередок президентської партії НСНУ, чим остаточно розлютив колишніх союзників, які звинуватили його у використанні адмінресурсу у вузькопартійних інтересах.

Підтримав на виборах мера Львова Андрія Садового, чим посприяв його обранню на перший термін. Після скандалів навколо святкування 750-річчя та пдіготовки будівництва стадіону до Євро-2012 стосунки з мером стали відверто прохолодними.

Мав серйозний конфлікт з місцевим олігархом Петром Димінським, у якого були свої уявлення про кадрову політику, яку мав проводити голова ЛОДА. Внаслідок чого став фігурантом касетного скандалу по-львівськи: близький до Димінського бізнесмен Богдан Федоришин оприлюднив записи, що нібито доводили причетність керівника області до корупції та бізнес-зв’язків з екс-губернатором Степаном Сенчуком і навіть «есдеком» Тарасом Козаком. Після вбивства Сенчука взаємні звинувачення розгорілися з новою силою – обидві сторони натякали на причетність опонентів до цього злочину.

Керував не без дивацтв. Забороняв заходити до нього в кабінет з мобільними телефонами, були випадки, що викидав мобілку за вікно.

Пробувши на губернаторській посаді більше трьох років (абсолютний рекорд для Львівщини), несподівано написав заяву на звільнення після відвідин секретаріату Президента і розмови з його керівником Віктором Балогою. Конфлікт з Балогою заперечував, на відміну від найближчих соратників, які не полінувалися сповістити пресу, хто насправді наполіг на відставці.

Попри це зберіг добрі стосунки з Ющенком, працюючи спочаку його радником, потім заступником голови його секретаріату (де все ще керував Балога), та представником Президента у парламенті. З останньої посади пішов після звинувачень з боку «регіонала» Ківалова у причетності до «подвигів» судді-колядника Зварича.

Останні роки життя страждав від раку. Помер у лютому 2011 в австрійській клініці. Ющенко на похорон не приїхав.

Микола Кміть (лютий 2008 – квітень 2010)

kmit tymoshenko
Микола Кміть з прем’єр-міністром Юлією Тимошенко
Прийшов на губернаторську посаду з бізнесу, не пропрацювавши до того жодного дня в органах державного управління, і не маючи жодного відношення до політичних партій. До того успішно торгував мінеральною водою, як українською, так і грузинською.

Його поява на посаді голови Львівської облдержадміністрації викликала неабиякий фурор і очікування на кардинально інші підходи до урядування. Але оптимізм виявився надмірним. Система швидко підлаштувала вихідця з чужорідного середовища під себе.

Понад півроку працював з приставкою в.о.. Подейкують, що через незгоду завізувати наказ про його призначення прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, яка сподівалася побачити в губернаторському кріслі після Олійника свою людину, а появу на цій посаді бізнес-сюрприза розцінила як інтриганство голови президентської адміністрації Віктора Балоги.

Обіцяв зайнятися залученням потужних інвесторів, однак на ділі частіше «розрулював» дрібні конфлікти, як от бунт працівників ЛАЗу проти російського власника, чи бої за апаратну львівського телебачення, розв’язані Петром Димінським.

При цьому сам примудрився не вляпатися в жодний серйозний скандал, як і не нажити ворогів серед не надто доброзичливої політичної еліти Львівщини.

Привів до адміністрації інших бізнесменів, зокрема співвласника ВАМу Володимира Губицького, якому доручив опікуватися підготовкою до Євро-2012. Втім, ресурсів заступника виявилося замало – в спілкуванні з пресою зізнавався, що третину свого робочого часу витрачає на «футбольні» питання. Особливою проблемою стало будівництво стадіону до Євро-2012, з яким регулярно потрапляв у халепу, чим завдячував насамперед львівському меру. Внаслідок цього стосунки з Андрієм Садовим під кінець губернаторства стали дуже натягнутими, хоча до серйозного конфлікту так і не дійшло.

Сам був затятим футбольним вболівальником, у рідному Моршині опікувався місцевою командою і навіть вивозив журналістів на її матчі. Після відставки зберіг президентську посаду у клубі, який нині переїхав у Стрий і виступає у першій лізі вітчизняного футболу.

Після інавгурації Януковича протримався на посаді ще два місяці – більше за багатьох інших «ющенківських» губернаторів. Відтак знову повернувся до «мінерального» бізнесу, але за кілька років грюкнув дверима, після того як його компанія IDS перейшла під контроль російської «Альфа-груп». Тепер активно займається сонячною енергетикою.

Після перемоги Революції Гідності вирішив податися у політики. На останніх парламентських виборах спробував себе у ролі кандидата від «Самопомочі» (попри давні розбіжності з її лідером) на Стрийщині, набрав більше 20 відсотків голосів, але виявився лише третім. Цього року приєднався до проекту донецького бізнесмена Сергія Тарути по створенню нової партії «Основа».

Василь Горбаль (квітень-грудень 2010)

gorbal donets
Василь Горбаль і Тетяна Донець
Перший губернатор, призначений президентом Януковичем.На цей момент уже майже п’ятнадцять років очолював Укргазбанк і встиг побувати депутатом Верховної ради аж трьох скликань. В усіх каденціях входив до фракції Партії регіонів. Також був членом політради партії та очолював її Київську міську організацію.

Довгий час не складав депутатського мандату, а його карточка примудрялася голосувати у парламенті, коли її власник фізично перебував у Львові. У тому числі і за скандальні Харківські угоди. Внаслідок чого зразу ж чого зразу ж розсварився з місцевими елітами, які й без того неприхильно зустріли ставленика Януковича.

Уже за місяць після призначення облрада двічі намагалася висловити йому недовіру, але не вистачило голосів. Успішною виявилася лише третя спроба, однак президент Янукович позицією львівських депутатів прогнозовано знехтував.

На відміну від обласної ради, налагодив добрі стосунки з мером Львова. На виборах міського голови зайняв нейтральну позицію, попри те, що головним суперником Андрія Садового став очільник місцевих «регіоналів» Петро Писарчук. Садовий віддячив подякою за «конструктив» у момент звільнення.

Своїм першим заступником призначив колишнього губернатора Мирона Янківа, на якого поклав всю господарку. Сам зайнявся вирішенням нагальних політичних питань.

Найнагальнішою виявилась потреба відлучити від виборів на Львівщині місцеву «Батьківщину», що вдалося здійснити за допомогою судів та перебіжчика Івана Деньковича. «Тимошенківці» довго бунтували і голодували під стінами ОДА, але безрезультатно. Рикошетом постраждав голова місцевої ТВК Ігор Кравчук, якого звинувативши у нібито спробі підкупити інших членів комісії, запроторили за грати.

Виграшна кампанія проти львівських прихильників Тимошенко не врятувала від опали. Через місяць після виборів, на яких тріумфувала «Свобода», був відправлений у відставку.. За однією з версій, старшим товаришам кардинально не сподобались результати отримані на цих виборах Партією регіонів. Інша пропонує шукати причини відставки у шерше ля фам. Під час роботи у Львові вкотре зійшовся з тодішньою дамою серця Тетяною Донець, яка на нещастя, була депутаткою від політичної сили Юлії Тимошенко.

Після відставки повернувся до Верховної ради, оскільки за півроку так і не склав депутатський мандат. На наступних виборах спробував знову потрапити до парламенту уже як самовисуванець, але програв представнику все тієї ж «Батьківщини».

Наприкінці минулого року несподівано виплив в якості претендента на пост очільника Одеської ОДА після відставки Міхеїла Саакашвілі, однак в результаті обрали іншого кандидата

Михайло Цимбалюк (грудень 2010 – листопад 2011)

cymbaliuk4
Михайло Цимбалюк демонструє заяву про відставку
Міліцейський генерал, який встиг покерувати управліннями міліції трьох областей, зокрема і Львівської. Перевели на посилення з сусідньої Тернопільщини, де на той час вже півроку керував місцевою адміністрацією.

Вважався близьким до Петра Димінського. Це знайшло підтвердження у виборі першого заступника – колишнього керуючого справами Львівської облради, а на той час уже довгорічного пенсіонера Богдана Петрушака – давнього товариша до галицького олігарха. Довгий час потенційним заступником голови ЛОДА називали також Романа Любицького – директора телеканалу ЗІК, що належить Димінському. Але у цьому випадку якось не зрослося.

При цьому намагався підтримувати рівні стосунки з іншими ключовими політичними гравцями. На відміну від попереднього губернатора, дистанціювався від діяльності обласного осередку Партії регіонів, зберігши добрі стосунки з Петром Писарчуком. А львівського мера Андрія Садового взагалі узяв з собою до Тернополя на святкування весілля власного сина.

Став активним завсідником місцевого телебачення, по кілька разів на тиждень роздаючи коментарі і спілкуючись з мешканцями області у прямому ефірі. Ні до, ні після нього Львівщина подібної губернаторської телеактивності не бачила.

Певний час загравав з націоналістичною «Свободою», яка контролювала місцеві ради на Львівщині. Проте цей флірт закінчився внаслідок подій 9 травня на львівському Пагорбі слави. Там «свободвці» трохи потуцькалися з привезеними з інших міст прихильниками комуністичних ідей. Наступного дня обурені націоналісти на чолі з Іриною Сех увірвалися до кабінету губернатора, звинувачуючи його в організації провокацій та вимагаючи негайної відставки.

Заяву про відставку написав і гонорова продемонстрував її на камери. Але вже наступного дня зробив вигляд, що все це було не більше, ніж невдалим жартом. Облрада відповіла незадовільною оцінкою роботи і погрозами про оголошення недовіри.

Усю господарську активність спрямував на завершення підготовки Львові та області до Євро-2012 – Садовий на той момент начудив вже стільки, що справу мусив узяти в свої чіпкі донецькі руки Борис Колесніков. Не знати, як сильно доклався до цього губернатор, але найголовніший об’єкт – стадіон «Арена Львів» – здали в експлуатацію в акурат напередодні закінчення строку губернаторства.

На думку експертів, самие інцидент під час відкриття стадіону ста вирішальною причиною відставки. Львівська публіка освистала виступ Януковича, і роздратований президент знайшов крайнього. Свої п’ять копійок додав і прем’єр-міністр Микола Азаров, який звинуватив губернатора в слабких економічних показниках. Хоча, ясна річ, не обійшлося і без ревнощів прем’єра до тісних зв’язків губернатора з конкуруючою групою голови президентської адміністрації Сергія Льовочкіна.

Після відставки більше двох років був ректором Львівського державного університету внутрішніх справ. Позаминулого року несподівано виплив в оточенні Юлії Тимошенко і очолив Львівську організацію партії «Батьківщина».

Читайте також:

Від Давимуки до Синютки. Градоначальники міста ЛОДАтова (ч.1)

Від Давимуки до Синютки. Градоначальники міста ЛОДАтова (ч.3)

загрузка...