guberniyaФорпост завершує розповідь про те, чим запам’яталися керівники Львівщини періоду Незалежності. Сьогодні згадаємо губернаторів останніх років – Михайла Костюка, Віктора Шемчука, Олега Сала, Ірину Сех, Юрія Турянського та Олега Синютку.

Початок тексту читайте тут і тут.

Михайло Костюк (листопад 2011 – березень 2013)

kostiuk 1
Віце-прем'єр Андрій Клюєв вітає Михайла Костюка з призначенням
До приходу в Львівську облдержадміністрацію зробив кар’єру в Укрзалізниці, якій завдячує покійному Георгію Кірпі, і вершиною якої стала трирічна робота на посту керівника залізничного відомства. Там же завів дружньо-ділові стосунки з братами Дубневичами, з неабияким зиском для всіх персонажів цієї ділової дружби.

Протягом усього часу губернаторства був звинувачений в роботі на інтереси тих же Дубневичів, внаслідок чого облрада навіть спромоглася на звернення до президента Януковича з вимогою звільнення через підозру корупції.

Зі старту видав кілька голосних заяв, найхимерншою з яких виявилася обіцянка повернути з-за кордону галицьких заробітчан і зробити їх основними інвесторами регіону. Через рік змушений був визнати, що гастарбайтери його ідеї мали в носі.

Із командою довго мудрувати не став, зробивши своїм першим заступником досвідченого апаратника Богдана Матолича, який уже працював на цій посаді за Сендеги, а до ЛОДА взагалі прийшов ще за «пізнього» Гладія. Не обійшовся і без колійників, зробивши іншим заступником Івана Груника зі Львівської залізниці.

Гірше було з підлеглими районного рівня, з багатьма із яких конфліктував. Найгучнішим був скандал з колишнім головою облради Михайлом Сендаком, який на той час керував Дрогобиччиною. Звільнити того зумів лише за рік, перед тим, за словами останнього, пообіцявши «згноїти» незручного голову РДА.

Стосунки з львівським мером Андрієм Садовим теж не заладилися з самого початку. Формальним приводом стала невдала реконструкція міською владою привокзальної площі, яку залізничники споконвіку вважали своєю. Далі були непорозуміння через нову транспортну схему Садового та скандали навколо збереження архітектурної спадщини.

Ще прикрішими були стосунки з кількома фракціями обласної ради, насамперед зі «Свободою» та «Фронтом змін», які почали погрожувати недовірою уже за кілька місяців роботи і за певний час таки спромоглися на неЇ, але не вистачило трьох голосів, аби змусити Януковича дослухатись до голосу райців.

Опозиції мусив довго пояснювати особливості мовного закону Ківалова-Колесніченка, а лідерам «Свободи» - причини податкових наїздів на фірму чоловіка голови фракції Ірини Сех.

Під час парламентських виборів дванадцятого року був звинувачений у використанні адмінресурсу для фальсифікування виборів на користь Партії регіонів. Відповів гідно - голову виборчого штабу «Батьківщини» Степана Кубіва, який оприлюднив подібну заяву, назвав «істериком» і погрожував засудити за наклеп.

Самі вибори на Львівщині «регіонали» прогнозовано програли, отримавши ще й найгірший показник серед усіх областей. Однак попри традицію звільняти губернаторів, що проштрафилися поганими показниками на виборах, протримався ще кілька місяців, і навіть встиг затято взятися до підготовки Євробаскету-2015 та Олімпіади-2022, які обіцяли стати не менш прибутковим для чиновництва, ніж щойно завершений футбольний Євро-2012.. Але особливо розвернутися на цій ниві не встиг.

Відставка булла традиційно для львівських губернаторів несподіваною. Серед її можливих причин називали приєднання близького до губернатора депутата Ярослава Дубневича, який виграв мажоритарку, до опозиційного УДАРу.

За деякий час опинився в команді київського градоначальника Олександра Попова, на посаді його заступника з транспорту та інфраструктури.. Після Революції Гідності зумів ще протягом майже року втриматися на посаді, уже під боком Віталія Кличка.

Віктор Шемчук (березень-жовтень 2013)

shemchuk 2
Віктор Шемчук із заступником голови Львівської облради Василем Пісним. Фото: Гал-інфо
Його призначення виявилося дещо загадковим з огляду на попередню діяльність. Кримський прокурор часів Ющенка та нардеп від фракції «Наша Україна» попереднього скликання слабо вписувався в формат кадрової політики адміністрації Януковича.

Єдиним логічним поясненням такого вибору аналітики називали приналежність в «помаранчевому» таборі до групи Давида Жванії, який на той час уже переметнувся до «регіоналів».

«Помаранчеве» минуле, на думку експертів, мало пом’якшити несприйняття галичанами ставлеників Януковича і спрацювати на майбутніх президентських виборах. Тож не дивно, що сам щиро вірив у свою довговічність на губернаторському посту – про що неодноразово заявляв.

У керівництві ЛОДА кардинальних змін робити не став, першим заступником залишив Матолича, натомість призначивши на посаду одного із заступників вихідця із СБУ та свого кума Василя Бахмацького.

Пообіцяв боротися з корупцією і навести лад з ремонтом доріг. У зв’язку з останнім позвільняв всіх підпорядкованих чиновників та оголосив війну Укравтодору. Битва завершилася внічию, а якість доріг залишилась попередньою.

На відміну від попередників, обійшовся без скандалів у стосунках з обласною радою, попри невеличкі конфлікти зі «свободівцями».

Найбільша напруга у стосунках зі «Свободою» виникла під час епопеї з прийняттям облрадою «сланцевої» угоди з американською компанією «Шеврон», яку активно лобіював і проти якої партія Тягнибока розгорнула справжню війну, організувавши масові протести та потужну інформаційну кампанію. У результаті переграв «свободівців», зумівши заручитись підтримкою усіх інших фракцій облради і домогтися результативного голосування.

Але навіть «сланцева» перемога не врятувала від ранньої відставки. Перший дзвіночок пролунав трохи більше як за місяць до того, коли низка львівських ЗМІ запустила дезу, що губернатор написав відповідну заяву. За тиждень, коли Кабмін поставив Львівщину на передостаннє місце за господарськими показниками дзвіночок продзвенів вдруге і востаннє.

Після звільнення певний час числився радником президента, працював науковим консультантом парламенту та неурядових організацій, а також зайнявся адвокатською діяльністю.

Олег Сало (жовтень 2013 – березень 2014)

Salo 1
Олег Сало піднімається до свого кабінету
Колишній «есдек» та міліцейський начальник області часів першого Майдану очолив область в акурат перед початком Майдану другого. Зі старту переконався, що наш люд має добру пам’ять. Вигуки «Ганьба» та «Сала на нари», які пролунали під час його представлення, задали тон всьому періоду його недовгого губернаторства.

Міліцейський генерал, якого у постмайданній Україні оголосили в міжнародний розшук, і який в часи Януковича знову піднявся до керівника обласної міліції в сусідніх Рівненщині та Івано-Франківщині, на думку столичної влади, був саме тим, хто міг навести лад в області у передчутті нової революції. «Регіоналка» Ганна Герман з неприхованим задоволенням прокоментувала, що Львівщині давно була потрібна «тверда рука».

Розпочав очікувано круто, з першої наради починаючи розпікати підлеглих. Але з серйознішими політичними гравцями вийшло дещо важче.

Зразу ж наткнувся на протидію обласної ради, яка зібралася оголосити йому недовіру менш, ніж за два тижні після призначення, не очікуючи перших результатів роботи. Як і у випадку з Костюком, недовіру було оголошено, але голосів, щоб зробити це рішення обов’язковим для президента, не вистачило. Ще за два тижні суд взагалі скасував це рішення облради.

Встиг також призначити своїм першим заступником провідного податківця часів Медведчука-молодшого Олексія Сторчила. Однак час уже йшов на секунди – і на Львівщині, і по всій Україні.

Далі доводилося лише відбуватися. Від тієї ж облради, яка заповзялася позбавити адміністрацію повноважень та виселити її зі свого приміщення. Від журналістів, які задавали все незручніші запитання. Від студентів, які мітингували на львівському Євромайдані. Від активістів, які під впливом подій у Києві щодня ставали все революційнішими.

Коли найактивніші з них захопили будівлю ЛОДА, оточений мітингуючих змушений був написати заяву на звільнення. Однак відійшовши від будинку заледве кілька метрів, йоголосив журналістам про її нечинність.

Після того частіше перебував у Києві, ніж у галицькій столиці. До свого кабінету взагалі не міг потрапити майже місяць, аж поки активісти не залишили захоплене приміщення.

Повернення до свого кабінету було коротким. За кілька днів повторно написав заяву про відставку на ім’я Януковича. Проте прочитати її уже було нікому, позаяк екс-президент на той час зі всіх ніг утікав з України.

Ірина Сех (березень-серпень 2014)

Seh 1
Представлення Ірини Сех на львівському Євромайдані
Єдина жінка, якій довелося очолювати Львівщину. Пасіонарна соратниця Олега Тягнибока посіла губернаторське крісло після перемоги Революції Гідності за квотою «Свободи». Олександр Турчинов підписав наказ про призначення, знехтувавши заявою львівських нардепів, які хотіли бачити на цій посаді підприємця Ярослава Рущишина.

До того півтора року депутатствувала у Верховній раді, без проблем вигравши вибори на рідній Бродівщині, а ще раніше буйно керувала фракцією «Свобода» у Львівській облраді.

У кабінет голови ЛОДА потрапила не вперше – за три роки до того увірвалася туди разом з іншими «свободівцями», аби змусити Михайла Цимбалюка написати заяву про відставку.

З іншими губернаторами часів Януковича теж затято воювала - навіть з наймирнішим з них, Віктором Шемчуком, зчепилася за сланцевий газ.

Представлення відбулося атракційно, на львівському Євромайдані. Не обійшлося без свисту і «ганьби».

Першим заступнииком призначила свого однопартійця Йосифа Ситника, за що удостоїлась від соратників по Майдану звинувачень у копіюванні радянських однопартійних стандартів. Інший заступник, Володимир Харчук, виявився не лише членом «Свободи», а й бізнес-партнером губернаторші.

Очоливши область, депутатських повноважень з себе не склала, мотивуючи це важливістю свого голосу в парламенті у критичний для країни час. Поєднання посад стало основною інтригою її губернаторства Частина громадських активістів відповіли пікетами, судовим позовом та спробою організації звернень про відставку від місцевих рад. З цього вийшов пшик - пікети завершилися бійками зі «свободівцями», суд з рішенням не поспішав, а депутати активістів проігнорували. З місцевими радами, у більшості яких заправляли однопартійці-«свободівці», взагалі не мала жодних проблем.

Також не склала повноважень голови обласної партійної організації, яку на той момент очолювала вже вісім років.

Тяжіючи до політичних заяв, з нехіттю займалася господаркою. Неабиякий інтерес мала хіба до лісів області, внаслідок чого була періодично звинувачена активістами то в сприянні незаконній вирубці, то в не менш незаконній передачі лісових угідь наближеним особам – зокрема небезвідомому Ігору Кривецькому.

Була схильна до епатажу. Найвідомішою стала історія з шубою, яку пропонувала порізати перед журналістами, аби довести, що вона не натуральна. Ножиці в руки взяла, але шубу різати чомусь передумала.

Після обрання Порошенка Президентом заявила, що подасть у відставку одразу після його інавгурації. Слова свого дотримала, проте Президент тягнув зі звільненням ще два місяці, підбираючи нову кандидатуру.

Після відставки зосередилася на депутатській діяльності. Але нанадовго – до закінчення повноважень залишалось два місяці, а у новий парламент пройти уже не змогла, зайнявши у власному окрузі лише четверте місце.

За кілька місяців після відставки сталася й інша прикрість - окружний адмінсуд таки визнав її винною у незаконному суміщенні посад.

Вишенкою на торті стала заява колеги по партії Юрія Михальчишина, який визнав, що її вибір на пост губернатора став стратегічною помилкою «Свободи».

Тим не менше залишається в когорті особливо наближених до Олега Тягнибока осіб, входячи у політраду партії. Також зайнялася громадською діяльністю, очоливши об’єднання українок «Яворина».

Юрій Турянський (серпень - грудень 2014)

turianskiy 1
Юрій Турянський частину строку витратив на пояснення темних плям свого минулого
Виявився цілковитою несподіванкою для більшості політиків та експертів, в чиїх політичних пасьянсах його ім’я не фігурувало зовсім. Але повноцінним губернатором стати так і не зміг, відбувши свій недовгий строк з приставкою т.в.о.

Попри відносно молодий вік (не досяг ще й сорока), мав серйозний послужний список і серйозні зв’язки в паливно-енергетичному комплексі. Встиг, зокрема, побути начальником управління ПЕК у Львівській ОДА, заступником гендиректора «Львіввугілля» та головним радником голови українського «Нафтогазу». Ірина Сех взяла його позаштатним радником з питань енергетики ПЕК та ЖКГ, і навіть нібито планувала на роль свого заступника.

Подібно до Миколи Кмітя, був активним бізнесменом, засвітившись на момент призначення у ролі власника десятка фірм.

Версій щодо промоутерів його призначення не бракувало, найправдоподібнішою видається спроба побачити за цим руку Ігора Кривецького. Цю версію під час представлення непрямо підтвердив заступник голови президентської адміністрації Ігор Гринів, розповівши, що новий губернатор, попри свою позапартійність, є креатурою «Свободи».

З першого ж дня опинився в епіцентрі скандалу, звинувачений пресою у кримінальних аспектах своєї бізнес-біографії, зокрема, у продажі краденого вугілля. Пізніше послідували ще й звинувачення у причетності до схем одіозних Курченка та Пшонки. Виправдовувався довго і не зовсім успішно, загострюючи увагу на заможності текстів.

Позаяк всі звинувачення вперше пролунали на сторінках інтернет сайту Zaxid.Net, що входить в бізнес-імперію Андрія Садового, небезпідставно побачив за цим руку львівського мера. Відтак запропонував йому разом пройти обстеження на детекторі брехні. Садовий пропозицію проігнорував.

Повернув у своє користування «Мерседес», який його попередниця передала Держархіву.

За загальною модою, призначив своїм радником з питань реформ грузина, колишнього прем’єра Аджарії Левана Варшеломідзе. При цьому заявляв, що Львівщина має стати полігоном реформ для України. Далі заяв справа не пішла.

У кадровій політиці різких рухів не робив, зберігши посади за призначенцями Ірини Сех. Лище за місяць до відставки почав якісь рухи у цьому напрямку, привівши на посаду заступника бізнесмена Сергія Росстального, і шукаючи заміну Йосифу Ситнику, який з власної волі пішов з посади. Але час вже спливав.

Попри заяви Гриніва, що тимчасовий губернатор поставлений лише до виборів, протримався ще два місяці після них. Врешті, все вирішили виборчий успіх «Самопомочі» і програш «Свободи», які змінили конфігурацію політичних торгів. Відтак креатуру Кривецького змінив чиновник, близький до Садового.

Після звільнення певний час побув радником новопризначеного голови ЛОДА Олега Синютки, згодом повернувся в науку. Нині працює в Інституті регіональних досліджень.

Олег Синютка (з грудня 2014)

syniutka poroshenko sadovyy
Олег Синютка обійшов свого колишнього начальника Андрія Садового
Багаторічний заступник Андрія Садового перебував в тіні міського голови Львова так довго, що став сприйматися господарським додатком до нього. Однак, як виявилося, і своїх амбіцій вихідцю з Івано-Франківщини не бракує.

Був представлений особисто Президентом. Досі такої честі на Львівщині удостоювався лише Петро Олійник. Мав ще одну подібність до ющенківського губернатора – як і він, очолив обласну організацію президентської партії.

Попри анонс від Президент, що попередній т.в.о. губернатора Юрій Турянський перейде на посаду першого заступника, вирішив по-своєму, призначивши на цю посаду фінінспектора з Рівненщини Ростислава Замлинського.Частину кадрів поцупив у Садового, серед них іншого заступника, Ірину Гримак, яка до того працювала головю Залізничного району. Також поміняв структуру обласної адміністрації та скоротив її чисельність.

Очолив список БПП на виборах до обласної ради. Після перемоги відмовився від депутатства.

Максимально намагався сподобатися громадським активістам. Апофеозом стала особиста участь в акції руйнуваня незаконно зведених парканів на озері в селі Задорожньому.

Найбільшою інтригою став розвиток стосунків з колишнім шефом. Попервах тримався рівно і намагався без особливо приводу не дискутувати. Проте Садовий аж занадто часто надавав приводи для непорозумінь.

Спочатку мав клопоти з перевізниками, які після рішення міської влади виселити кінцеві зупинки приміських маршруток за межі Львова чомусь вирішили блокувати не Ратушу, а будівлю ЛОДА. Внаслідок цього чи не вперше публічно висловив сумнів у компетентності та мудрості львівського мера.

Майже відразу виникла перепалку у ФБ з приводу того, хто має відповісти за розгін геїв та лесбійок, які приїхали пофестивалити до Львова.

Остаточно розсварила владних мужів сміттєва історія і конфлікт Садового з Президентом, що послідував за нею. Як дисциплінований чиновник у боротьбі колишнього патрона з актуальним взяв сторону останнього. Хоча йшлося не лише про дисципліну – неозброєним оком було помітно, що робить це не без задоволення. Фірмовим стилем у стосунках з львівським мером стали іронічні вислови та гримаси в сторону останнього.

Вирішенням сміттєвої проблеми зайнявся дуже активно, що вилилось в основному в оголошення декларацій про залучення всеможливих місцевих та закордонних інвесторів, кількість яких уже може претендувати на світовий рекорд.

Не менш активно перейнявся обласними дорогами. Тут дуже доречно приспіло урядове рішення про дозвіл забирати на їх ремонт частину митних надходжень. Відтак постійно проявляв активність у цій сфері, яка була оцінена по-різному - від міністра інфраструктури отримав подяку за найдешевше будівництво доріг і водночас наганяй - за найгірше.

Виявив наукові нахили, захистивши кандидатську дисертацію про львівську метрополію.

За час правління чутки про можливість покинути губернаторське крісло виникли лише раз – прочили місце голови Одеської ОДА після відходу Михеїла Саакашвілі, що прогнозовано виявилося фейком. Наразі доволі впевнено почувається на посаді голови Львівщини, потроху наближаючись до трирічного рекорду Петра Олійника.

Але, як свідчить попередній досвід, відставки львівських губернаторів відбуваються несподівано. Інколи й для них самих.

Читайте також:

Від Давимуки до Синютки. Градоначальники міста ЛОДАтова (ч.1)

Від Давимуки до Синютки. Градоначальники міста ЛОДАтова (ч.2)

 

 

загрузка...