sadovyj syniutka2Останнім часом важко не помітити певну специфіку «спілкування» Львова зі столицею нашої держави, зрештою, і з усією Україною. Функції рупорів міста взяли на себе міський голова і члени його партії.

При цьому людям, знайомим з вітчизняною політикою не через посередництво телевізійного екрана цілком очевидно. У цьому «спілкуванні» часто превалюють не інтереси конкретного львів’янина, а інтереси політичної сили, яку створив і уособлює міський голова. Тобто політичні амбіції однієї людини переважають над сьогоденними господарськими потребами сотень тисяч людей.

Автор цих рядків далеко не є прихильником будь кого із тих, хто сьогодні стоїть на найвищих щаблях державної влади. Як і в кожного українця, у мене до них маса питань і не менше претензій і зауважень. Але при цьому мені, як львів’янину, видається украй неприйнятно, що моє місто втрачає репутацію серця України, міста, яке є основою нашої державності. Ретроспективно оглянувши заяви, які лунали зі Львова протягом останніх півроку, може скластися враження, що Львів перетворюється на якийсь західноукраїнський анклав сепаратизму. Вживаю «анклав», бо в інших областях українського Заходу така риторика не присутня. Навіть на Закарпатті.

І причина тут бачиться одна. Тамтешні мери не загралися в політику. Їхнє завдання полягає у забезпеченні ефективного функціонування міста, як єдиного складного механізму, а не в мірянні відомо чим із лідерами держави чи інших політичних партій.  

Отож, у цьому контексті постає одне питання: доки «Самопоміч» і її політичний лідер розписуватимуться за весь Львів, за всіх львів’ян?

Спочатку наведу кілька цифр. На виборах міського голови Львова за Андрія Садового проголосувало 140 942 виборців. Станом на 1 січня 2016 року у Львові проживали 728350 осіб. Не будемо бавитися з відніманням кількості малих дітей, котрі ще нічого не розуміють, і додаванням натомість незареєстрованих у місті його мешканців. Гадаю, цифри співвідносні.

Отож, не важко порахувати, що Андрій Іванович є мером кожного п’ятого львів’янина. Згідно з діючим законодавством, цього цілком достатньо, аби стояти на чолі міста, однак при цьому зовсім не пасує говорити за всіх львів’ян. А власне «віщаніє» від імені всіх львів’ян сьогодні увійшло в якусь моду для самого Садового та членів його «Самопомочі».   

Найпоказовішою у цьому плані була ще не забута «сміттєва катастрофа».

«Це дуже цинічна історія — коли глави держави та уряду принижують своїх людей, тримаючи їх в облозі», – зазначала віце-спікер Оксана Сироїд в інтерв’ю одному з телеканалів, коментуючи події навколо звинувачень мера Львова в невмінні та небажанні вирішити сміттєву проблему.

 «На виборах у 2014 році за Петра Порошенка проголосувало 70% львів’ян — це найбільше по Україні, жодне інше місто не дало стільки голосів. Сьогодні рейтинг Президента у Львові — близько 7%. Оце — наслідок його сміттєвої війни з львів’янами, адже люди дуже добре розуміють, хто за цим стоїть», - несе слово правди Оксана Сироїд.

На всяк про всяк нагадаю, що пані Оксана все дитинство провела у Червонограді, звідки після закінчення школи вирушила підкоряти столицю. Тобто, не будучи львів’янкою, звідки вона знає, що знають львів’яни, я не знаю. Нехай читач вибачає, але глибинні розмисли очільників «Самопомочі» провокують бажання автора говорити каламбурами. 

А от чергове говоріння пані Оксани Сироїд, очевидно, було «спонукане» героїчним кроком її партійного боса і принагідно мера Львова. Андрій Садовий, у традиціях своєї партії, вирішив від імені усіх львів’ян вивісити на Ратуші банер проти Порошенка і Гройсмана, які, судячи з його міркувань, ледь не власноруч наводять у Львові срач, не даючи вивозити сміття.

Ця пісня Андрія Івановича вже не нова, тож аналізувати її немає сенсу. Проте навіть прихильники мера часом уже задумуються. В який спосіб Президент з прем’єром капостили Андрію Івановичу, коли ще не були на своїх посадах, а хтось протягом довгих років заважав йому збудувати завод. 

banerАле менше з тим. Був і інший випадок – з банером на Ратуші. Ратуша, нагадаю, – об’єкт комунальної власності, тобто належить міській громаді. Вивішуючи на ній будь-які політичні прокламації, міська влада насамперед мала би поцікавитися думкою своїх виборців. Далеко не факт, що більшість львів’ян думає в унісон із Андрієм Садовим і переконана, що всі сміттєві біди Львова не від бездіяльності мера, а від шкідництва перших осіб держави.

Андрій Іванович Садовий такий же громадян, як інші мешканці Львова. Від простих смертних він відрізняється лише тим, що громада довірила йому певний час управляти містом. Тому на якій підставі, згідно з яким рішенням чи дозволом він вішає на громадському приміщені свою приватну річ. Бо банер, зауважмо, було виготовлено коштом мера.

От до болю цікаво, чому Садовий ототожнює себе з майже мільйоном львів’ян, якщо за нього проголосувало тільки 140 тисяч. І якого біса, питається, аналогічно ототожнюють себе з усіма львів’янами члени «Самопомочі», яка на парламентських виборах набрала навіть значно менше, ніж Садовий на мерських?

Нарешті, зовсім недавно завдяки наглому приїзду найвідомішого грузина сучасності після Кікабідзе і доброї волі Андрія Садового Львів взагалі перетворився на центр антипорошенківського опору. Усі мешканці міста в перспективі готові за це розплачуватися.

Зрештою, якщо мислити логікою Садового, то висновки можна робити не на його користь. Адже за Порошенка-президента свого часу проголосувало значно більше людей, ніж за Садового-мера. То чому Андрій Іванович монополізував право говорити від імені усіх львів’ян. Петро Олексійович де-факто має на це значно більше право. Це жодним чином не спроба вступитися за підсілий рейтинг Глави держави – що є, то є. Утім і рейтинг міського голови останнім часом теж далеко не підіймається. Та й одна річ, коли він говорить, як міський голова, рівновіддалений від різних політичних сил, і зовсім інша, коли слова лунають з уст лідера однієї з політичних сил, яка має свої інтереси у вищих ешелонах влади. Тому насправді все доволі просто: говорити від імені львів’ян можуть хіба самі львів’яни.

baner1Звідси можна робити чіткий висновок з проекцією на майбутнє. Очевидно, що на наступних елекціях мешканцям міста, навченим гірким досвідом з мером-політиком, мало би вистачити глузду повернути свої погляди все ж таки в бік мера-господарника. Мер-господарник, уточню, не зобов’язаний бути позапартійним, однак інтереси свого політичного угрупування він не має ставити вище за інтереси Львова, роблячи місто та його мешканців мимовільними заручниками політичних ігрищ.      

загрузка...