Не думала, що пост про повагу до себе зачепить за живе стількох людей. Хоч з іншого боку, чого дивуватись, ми живемо у такий час, коли напевно кожен хоч раз переживав кризу. Одні сказали: «Добре говорити, а реальність диктує свої умови», інші звинуватили мене у зверхності до людей, які чесно, дуже тяжко заробляють собі на хліб. Що ж, кожна думка має право на існування. Розкажу, що колись допомогло мені. 

Виражаючись чисто галицькою мовою, мене шляк трафляє коли бачу як прекрасні, неймовірно талановиті, працьовиті люди настільки себе не цінують.

Недавно Україну стривожила звістка, що уряд хоче узаконити нелегальний сьогодні ігровий бізнес. Батьки, громадські діячі і пересічні українці б’ють на сполох, адже на власні очі бачили до яких наслідків може привести «залежність від гральних автоматів».

Цього літа сталося те, про що довго мріяла вся Україна. Ми отримали безвізовий режим з Європою. І хоч на прикордонних пунктах пропуску особливого ажіотажу не спостерігається, все ж безвіз увірвався в наше життя і вніс свої корективи. Чи виправдовуються очікування, які покладали на нього українці?  

«Скоро до школи!», - з шоком, страхом і неохотою можна почути на вулицях. Важко сказати, кому важче подолати стрес. Дітям, які розуміють, що свобода закінчується і скоро прийдеться ходити на уроки. Чи батькам, які збирають рюкзак своєму чаду.

Близько року назад промайнула звістка, що хворий на ДЦП 20-річний хлопець із звичайного українського села з колоритною назвою Березівка готується перетнути Європу на триколісному велосипеді. Тоді це здавалось неможливим і, правду кажучи, мало хто вірив, що мрія Івана Маслюка здійсниться.

Близько двох місяців тому в самому центрі Львова запрацювала ветеранська ресторація з гучною назвою «Патріот». Вибагливі та можливо навіть розбалувані різноманітними кав’ярнями та рестораціями львів’яни вже встигли оцінити кухню та інтер’єр, а також особливу атмосферу закладу, який вирізняється з-поміж інших. Не змогли пройти повз і ми.

До війни швидко звикаєш, справжній шок приходить тоді, коли звідки повертаєшся. Про це говорять волонтери та активісти. Про це знімають фільми і пишуть статті. Цього не розуміють ті, хто знає про війну, як про перемогу мужності, доблесті і героїзму. Тому що в книжках про таке не пишуть. Про це мовчать хлопці, які повертаються до мирного життя.

Щороку тисячі людей думають про вищу освіту. Який ВУЗ вибрати, яку спеціальність, та ще й так, щоб після навчання можна було знайти роботу. Над цим питанням ламають голови батьки і діти. Одні вважають, що українська вища освіта втратила свою цінність і 5 років навчання летять коту під хвіст. Інші навпаки – роблять все, аби діти були освіченими.

Автомобільні черги на українських кордонах зростають з кожним днем. І справа не тільки в бажанні українців побачити світ, чи зростанні транскордонної торгівлі. Значна частина наших співгромадян перетинає кордон, аби просто перетнути його. Це не блаж і не химера, - їх спонукає до цього українське законодавство.