fdfrggggggПрезидент Володимир Зеленський ініціював загальнонаціональне опитування, яке пройде синхронно з місцевими виборами. Відповісти на 5 питань від Президента українці зможуть у день голосування 25 жовтня безпосередньо на виході з виборчих дільниць.

Ця ініціатива вже викликала багато спротиву з боку політичних опонентів, а значить Президент знаходиться на правильному шляху. В інформаційному просторі уже взялися створювати міфи про опитування, ініційоване Володимиром Зеленським. Спробуємо відділити зерна від полови.

Міф 1. Опитування порушує законодавство про вибори, адже відбуватиметься на виборчій дільниці.

Насправді, опитування буде проводитися за межами виборчих дільниць фактично у форматі звичного для виборців екзит-полу, тільки з особливим переліком питань та необхідністю для учасників заповнити відповідний бюлетень.

Міф 2. Проведення опитування суперечить Конституції України

Якщо відкрити Конституцію України, то стаття 69 визначає, що «народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії». У цій статті Основного Закону немає тлумачення, що саме слід вважати «іншими формами безпосередньої демократії», немає якогось такого вичерпного переліку цих форм. Тож, Президент як гарант Конституції, керуючись хоча б цією нормою, цілком має право ініціювати проведення загальнонаціонального опитування.

Проте, на відміну від референдуму, юридично це не означатиме його прямого внесення до законодавства чи інших державних рішень, але воно може бути взяте до уваги політичним класом.

Міф 3. Питання, винесенні на референдум, спрямовані на капітуляцію перед Росією.

У Верховну Раду був внесений відповідний законопроект, який визначає порядок і питання, які можуть ставитись під час всенародного опитування під час виборів. Але парламент поки що його так і не підтримав. Тож Володимир Зеленський буде чітко притримуватись положень, не проголосованого законопроєкту. Там зазначено, що питання, які виносяться на опитування, не можуть стосуватися виборів на окупованих територіях, амністії, економічної взаємодії і порядку управління ними, як і інші питання національної безпеки та інтересів держави. Тож ці теми знаходяться за межами таких опитувань.

Міф 4. Всенародне опитування – звичайне маніпулятивне соціологічне дослідження.

Опитування і соціологічне дослідження – це дуже різні речі. Коли людина відповідає на питання соціолога, вона не відчуває того, що її думка важлива для влади, що вона може вплинути на перебіг подій. Бо немає гарантій, що результати соцопитувань влада візьме до уваги.

До того ж, тут інший спосіб репрезентації, тобто представлення інтересів. Опитування – це свідомий акт свідомого громадянина, який прийшов на дільницю і потім – добровільно та свідомо – взяв участь в опитуванні. І це відповідальність кожного – висловити чи не висловити свою думку: хочеш, щоб твою позицію врахували – бери участь в опитуванні, а якщо тобі байдуже – не бери. А в соцопитуваннях створюється вибірка з людей, відповідно до соціально-демографічних категорій. Свідомий вибір висловити свою позицію, таким чином, не враховується.

Міф 5. Опитування буде прихованою агітацією за партію «Слуга Народу» та фінансуватиметься із держбюджету.

В реальності партія «Слуга Народу», яка є суб’єктом виборчого процесу, не братиме жодної участі в організації чи проведенні опитування. Не буде використана жодна партійна символіка, члени партії не будуть задіяні в його проведенні. Також у організації опитування не будуть задіяні органи державної влади та місцевого самоврядування, не залучатимуться також бюджетні кошти. Це суто президентський проект, який здійснюватиметься волонтерами.

Як бачимо, всі ці міфи, які розповсюджуються політичними опонентами Володимира Зеленського, подаються як намагання Президента врятувати рейтинг партії «Слуга Народу». Насправді ж, потреба у такому інструменті безпосередньої демократії зумовлена тим, що протягом десятиліть українська політика була відокремлена від українського суспільства за рахунок того, що так звані «професійні політики» самостійно і без участі суспільства формулювали питання, важливі для всієї нації, і визначали на них відповіді. Думка народу насправді нікого не цікавила. Це й стало однією з причин тотальної поразки цих політиків на виборах у 2019 році.

Але демократична влада має слухати і чути своїх громадян. Це – запорука того, що між політиками і народом не буде такого розриву, який існував в попередні роки. Хтось досі вперто не хоче чути своїх виборців, боїться справжньої суспільної думки і прагне все вирішувати за них, як це вже було протягом останніх десятиліть. Проте їм потрібно усвідомити: епоха, коли політики можуть раз на п’ять років отримати мандат, потім п’ять років робити що заманеться, щоб перед наступними виборами скуповувати голоси – цей ганебний період історії української політики вже скінчився. І не тільки в Україні, а й в усьому світі.

Ми живемо в добу безпосередньої і прямої демократії, коли кожна людина може не тільки обирати владу, але й впливати на рішення влади в режимі майже реального часу. Тож не треба боятися надлишку демократії, треба боятися кулуарних і підкилимних домовленостей, за допомогою яких політики керували країною 29 років.