Історія Брюхович починається ще з середини 15 ст., однак аж до другої половини 19 ст. це було всього лише звичайне поселення, з якого владні львівські міщани отримували чималі прибутки завдяки лісам, млинам і каменоломням, що тут знаходились. Однак таке становище Брюхович почало кардинально змінюватись після прокладення крізь поселення залізниці Львів-Белжець, що почалось в 1885 році, а вже через два роки було завершене, повідомляє сайт Фотографії старого Львова.
Очевидно, що міський уряд Львова вбачав у будівництві згаданої залізниці можливість перетворити Брюховичі на рекреаційну зону для міщан. Зокрема, міська влада пожертвувала на будівництво колії 40000 крон, переконала дирекцію залізниці закласти станцію посеред Брюховицького лісу, безкоштовно виділила землі під колію і вокзал та навіть надала деревину для будівництво останнього.
Але, тільки на сприянні побудови залізниці львівський магістрат не зупинився, і в 1890 році виділив близько 15 га землі в Брюховичах, для спорудження заміських віл мешканців Львова. А в 1892 році на 20 га навколо залізничного вокзалу було закладено парк.
Першими львів’янами, котрі будували в Брюховичах свої заміські літні вілли були Юліан Абрисовський, Олександр Беніцький, Ігнацій Дрекслер, Антоній Ендерс, Адольф Муссіль, Ігнацій Вінарж, які в 1891 році створили Товариство власників нерухомості в Брюховичах.
Метою цього товариства було сприяння розвитку побуту і комунікацій з містом, разом із збереженням довколишніх лісових ландшафтів. За доволі короткий проміжок часу Товариству вдалося: звести нову капличку (1899), налагодити залізничне сполучення зі Львовом в літню пору, так званими приватними поїздами, провести світло, розмістити тут пожежну станцію, пошту з телеграфом, публічну переговорну з телефоном, закласти тенісні корти.
Розвиток інфраструктури Брюхович сприяв швидкій появі тут нових вілл, які вже не поміщались на землі виділеній львівським магістратом, а тому почали заполоняти терени навколо вокзалу.
Одночасно з розвитком Брюхович, як літнього пристанища заможних львів’ян, це містечко поволі набувало статусу ще й кліматичного курорту. Ще наприкінці 19 ст. тут з’являються відпочинкові корпуси, заклади убогих та сиріт.
Завдяки давнім путівникам, ми маємо можливість дізнатись про функціонування курорту в Брюховичах напередодні Першої світової війни. Зокрема, дізнаємося, що дістатися до Брюхович зі Львова можна було залізницею, автомобілем, фіакром або омнібусом. Залізничні вагони, що прямували до Брюхович ділились на I, II та III клас та коштували 80, 50 та 30 геллерів відповідно. Окрім одноразових квитків, існували ще триденні та місячні абонементи, а для школярів під час навчального року ще спеціальні шкільні квитки. Фіакри і автомобілі не мали сталої ціни на поїздки між Львовом та Брюховичами, а омнібус їздив тільки в час відпочинкового сезону, тобто з травня по вересень.
Для забезпечення дозвілля відпочиваючих у Брюховичах діяв Комітет розваг. Він опікувався тенісними кортами, які відпочиваючі могли бронювати для ігор. На озерах можна було покататись на човнах. А в кав’ярні Кірського діяв навіть кінотеатр. Багато брюховицьких вілл чи їхні частини в час сезону здавались в оренду. Вартість такої оренди коливалась від 60 до 500 крон за сезон.
З оздоровчих закладів мабуть найбільше приваблював відпочиваючих Заклад лікувальних ванн Кароля Братковського. В закладі були лікувальні ванни більш як десяти різних видів, зокрема хвойні, ароматичні, морські, йодові і ін. Ціни на прийом таких ванн коливались від 20 до 40 крон. Поміж лікувальними процедурами відпочиваючи могли розважатись і в рестораціях, яких в Брюховичах було кілька, зокрема ресторан на вокзалі, ресторани «Полонія», Войтинського, Юркевича, Кугля. Майже всі вони мали зали для забав, літні веранди, і навіть кегельбани.
