Митрополит Андрей Шептицький і український визвольний рух

(Архівний документ, який спонукає до дослідження проблематики)

Історія Українського Народу є унікальною і трагічною. Унікальною тому, що її творили великі світочі, справжні герої свого часу і провідники Народу, а трагічною через те, що вона була сповнена різного роду розбратів і поділів. Саме порок поділів ставав неодноразово причиною руйнацію найкращих мрій Народу. Історія минулого століття не є винятком. Здається, нам потрібно дуже добре, особливо тепер, переосмислити її, щоб помилки минулого не затяжіли на нашому майбутньому.

Яскравим прикладом унікальності і трагедії нашого Народу є історія Організації Українських Націоналістів. Вона була заснована 3 лютого 1929 року у Відні, представляла себе громадсько-політичний рухом, який бореться за становлення Української самостійної соборної держави та її розвиток. Першим головою проводу ОУН став Євген Коновалець, життєвий досвід і мудрість якого був запорукою єдності у організації. Проте, його надзвичайно активна діяльність у Лізі націй, а також намагання налагодити співпрацю з націоналістичним підпіллям у Совєтському Союзі стали причиною занепокоєння у Москві, яка починаючи від 20-х років минулого століття через своїх агентів здійснила багато спроб для його ліквідації. Одна з них виявилася успішною для радянських спецслужб і трагічною для українського визвольного руху. 23 травня 1938 року відомий совєтський терорист Павло Судоплатов, який увійшов у довіру голови проводу, у Ротердамі у кафе-готелі «Атланта» здійснив теракт, внаслідок якого Євген Коновалець загинув.

Смерть провідника ОУН спричинила розкол у організації, внаслідок якого одна її частина почала визнавати за свого керівника Андрія Мельника, одного з найближчих соратників Євгена Коновальця ще з часів УНР, а інша – Степана Бандеру, українського політичного діяча, який опісля став одним з чолових ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху у XXст. Очевидно, що цей поділ до сих пір залишає за собою багато незнаних сторінок і заслуговує на окреме наукове опрацювання. Проте, виглядає на те, що українське суспільство, особливо його чолові провідники, перейнялися серйозно цим поділом і з усіх сил намагалися погодити між собою дві конфліктуючі сторони, які приналежали до одного і того ж українського визвольного руху.

Серед них був, як виглядає, був і митрополит Андрей Шептицький. Очевидно, його постать до сих пір залишається для нас невивченою, а справа написання його біографії потребує немалих зусиль, зокрема і документальних свідчень. З огляду на це, віднайдення будь-якого документу є цінним свідоцтвом і ще одним дорогоцінним камінцем для довершення повноцінної мозаїки його образу.

Нещодавно, упорядковуючи Архів Постуляційного центру монастирів Студійського Уставу УГКЦ, я натрапив на унікальний документ, який хоч трохи кидає світло на відношення митрополита Андрея Шептицького до розколу в ОУН, про який була мова вища. Це є лист митрополита до Василя Глібовицького, українського журналіста, церковного та громадського діяча. Свого часу він був головним редактором журналів «Українське юнацтво» і «Лицарство Пресвятої Богородиці». Проте загальній церковній публіці він став більш відомим через те, що став одним із співорганізаторів з`їзду «Українська молодь Христові», який відбувся у Львові 6-7 травня 1933 року. Коли 13 квітня 1940 року у Кракові була був утворений Український Центральний Комітет (УЦК), головою якого було обрано проф. Володимира Кубійовича, Василь Глібовицький зайняв пост генерального секретаря цієї організації.

З листа, який сьогодні представляємо, виникає, що Василь Глібовицький підтримував зв'язок з митрополитом Андреєм Шептицьким через активну кореспонденцію і виступає як його довірена особа, а також посередник у зв’язках з УЦК. Лист датований 13 липня 1941 року. Написаний він митрополитом Андреєм власноручно, більше того, як сам він визнає «хорою рукою». Це свідчить, мабуть, про своєрідну дискретність митрополита, яку він зберігав по відношенні до особливого роду справ, що їх провадив особисто. У цьому листі, який є відповіддю на листи від Василя Глібовицького, а також від УЦК, митрополит Андрей розповідає про ближче невідомі нам події, що мали місце на Святоюрській горі у Львові, а також висловлює свою оцінку супроти них. Проте, для нас найважливішим свідченням у ньому є те, що митрополит Андрей стверджує, що признає уряд Ярослава Стецька, якого називає підчиненим Мельнику і Бандері. Водночас, будучи поінформованим про розкол в ОУН, який розростався, він запитує Василя Глібовицького «Чи можливо їх погодити?» І додає: «Це конечне».

Перед тим, як представити лист достойній публіці зацікавлених читачів, хочу звернути увагу на те, що він зберігся досить добре, проте місцями його важко відчитати. Для мене особисто він є унікальним свідченням того, що митрополит Андрей постає у ньому не тільки як Апостол єдності Христової Церкви в Україні, але також як Апостол єдності Українського Народу. Він, як добрий пастир чудово усвідомлював, що «В єдності сила народу», тому й молився «Боже, нам єдність подай». І робив все можливе, щоб та омріяна єдність якнайшвидше стала реальністю.

Надіюся, що публікація цього листа стане спонукою для молодих науковців зацікавитися багатогранною спадщиною праведного митрополита Андрея Шептицького, а нам усім пригадає про конечність єдності у побудові соборної і самостійної України.

«Львів, 13/7/1941

В мирі

Дорогий Пане Василю,

Дістав два листи від Вас, а один від УЦК з Вашим підписом. З серця за всї дякую. Подякуйте і (…) В.Кубійовичові провідникові УЦК за цей і другий особистий лист.

Пишу хорою рукою, тому так зле.

Кілька найцять раз Бог застеріг від смерти, що видавалася (близько) а кілька разів в (...) часі, від огня який так грозив всїм будинкам св. Юра що уважаємо (...) суть то всьо не згоріло. Тепер роботи без кінця робітників мало. Будемо старати ся всїх вас стягнути - хоч видатки (...) великі труднощі. (...) великим нещастям.

Ми признали уряд Стецька якопідчиненого Мельника і Бандери. Чи можна їх погодити? Це конечне.

Поважно боюся о справу з'єдинення в В(еликій) Укр(аїні). Арх(иєпископ) Огієнко буде мати відай перешкоди (?) Все в Божих руках і надію маємо помимоусїх труднощів зробити бодай кілька кроків в перед.

Сердечно здоровлю. Най Бог Вас всїх благословить. Дякую (...) вже бачив отих (...) дали на схід. Бог з Вами.

+ Андрей

М(итрополит)

P.S.

Висловлюю подяку п. Олесі Бойко за допомогу у відчитанні листа».