Життя 20-річних офіцерів, які не бачили війни, але одними з перших пішли на неї, напевно, ще мають досліджувати та аналізувати науковці. Адже складно уявити, як абстрактне бажання волі, може стати сильнішим, ніж реальний інстинкт самозбереження. Вчорашні випускники військової академії у розпал справжньої війни, не втекли і не злякалися, не дезертирували і не зрадили присязі, а пішли вперед і повели за собою інших, свідомо жертвуючи своїм життям, аби врятувати життя ближніх, пише Духовна велич Львова.
Про феномен сучасних Героїв України і їхні подвиги, які не маємо права забути – розповідаємо у серії матеріалів «Обличчя війни». Наша наступна історія про 23-річного старшого лейтенанта Євгенія Зеленського. Він вирушив на Схід без бойового досвіду, але з неймовірною відвагою творити великі справи. А найвищу державну нагороду – зірку Героя України отримав за те, що пішов визволяти бійців батальйону «Айдар», таким чином, врятувавши їхні життя, ціною власного. Євгеній Зеленський – це ще одне рідне обличчя чужої для нас війни.
Історія четверта – Євгеній Зеленський
Євгеній Зеленський народився 28 січня 1991 р. у німецькому місті Потсдамі в родині військовослужбовця. Згодом його сім’я переїхала до Києва, де хлопець закінчив спеціалізовану школу з поглибленим вивченням української мови та літератури. У 2008 році Євгеній стає курсантом Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціалізацією «Управління діями підрозділів військової розвідки та спеціального призначення». Після закінчення навчання молодого військового розвідника призначили командиром групи спеціального призначення у 8 окремий полк спеціального призначення.
Життя до війни
З дитинства Євгеній ріс активним, розумним, відповідальним хлопцем, особливо ніжно ставився до молодшої сестри, завжди хотів про неї попіклуватися, хоча у них зовсім невелика різниця у віці. Як згадує батько, Євгеній досить швидко навчався та запам’ятовував матеріал, наприклад, програму першого класу він пройшов ще в садочку, там вивчив букви, цифри, вмів рахувати, вчителі навіть казали батькам, що хлопчика можна впевнено давати одразу в 2 клас. Не могло не вплинути на формування Євгенія і патріотичне виховання, яке завжди плекали в родині. Батько майбутнього офіцера – полковник спецназу, військовий розвідник з великим бойовим досвідом. Відвага та добрий приклад, які щоденно бачив Євгеній, відіграли важливу роль у тому, ким він став.
«Коли син був у випускному класі, то вирішив, що також стане військовим і поступатиме в АСВ. Він сам поїхав у Львів і сам поступив. Через півроку навчання Євгеній приїхав додому на канікули і щиро зізнавався, що без армії вже себе не уявляє. Тоді він зустрівся з деякими своїми друзями, побачив, чим зараз найбільше цікавиться молодь, а це були не дуже хороші речі, а тоді сказав мені, що жити таким життям він би не хотів», – Олександр Зеленський, батько
Під час навчання в Академії хлопець проявив себе справжнім лідером, йому довірили бути командиром навчальної групи, до обов’язків якого входило виховання особового складу, навчання, забезпечення дисципліни. Така робота – це додаткова відповідальність, яка забирала багато сил, але з усіма поставленими завданнями Євгеній добре справлявся. Артур Володимирович Луньков у той час був начальником факультету в Академії сухопутних військ. Він познайомився з Євгенієм, коли той тільки вступив на перший курс і вже тоді добре його запам’ятав. Як згадує Артур Володимирович, курсант Зеленський був завзятим, сміливим, наполегливим, але поруч із тим – дуже добрим і чуйним хлопцем.
«Згадую випадок, коли вночі у курсантів були заняття на полігоні, під час яких вони вночі пройшли 20 км., а на ранок наступного дня у нас за програмою був визначений марш-кидок на 10 км. Зранку я вирішив перевірити, як то кажуть, силу їхнього духу і сказав, що їхні вечірні заняття не зараховуються і на марш-кидок вони теж виходять. Всі вони спочатку розізлилися, але я, звісно, планував, що коли хлопці вийдуть на «старт», то я скасую своє рішення і зупиню їх. Але як тільки я це озвучив, то курсанти на чолі з Євгеном сказали, що вони будуть бігти. Як наслідок, вони показали чудовий результат і прибігли третіми з усього факультету. Я досі зберігаю фото з того дня», – полковник НАСВ Артур Володимирович Луньков.
Пам’ятаю, як під час державних екзаменів вже перед випуском з Академії, хлопець особисто контролював, як його підлеглі складали кожен іспит. Він не просто робив те, що і повинен робити у такому випадку командир, а ще й всіляко підтримував своїх одногрупників. Кожна відмінна оцінка за індивідуальні знання підлеглих сприймалися ним, як досягнення усієї навчальної групи – начальник кафедри тактико-спеціальних дисциплін НАСВ, полковник Ігор Польцев.
Упродовж чотирьох років в Академії Євгеній був керівником групи, а навчання завершив з хорошими результатами. Подальший розподіл молодих офіцерів відбувається згідно з рейтингом, відповідно ті, хто займають перші позиції, можуть самостійно обирати місце служби. Так було і з Євгенієм у 2012 році. Лейтенант вирішив піти стежкою батька і обрав елітний полк спецпризначення, де колись проходив свою службу його тато.
Ще під час навчання в Академії Євгеній згідно з програми навчання виконував стрибки з парашутом. Він здійснював їх у різних погодних умовах, вдень і вночі, з гелікоптера і літака, загалом йому вдалося виконати близько 40 стрибків. Таку посилену підготовку і щоденну працю над собою, хлопець продовжував у полку: постійно займався своєю бойовою підготовкою, вдосконаленням, проходив два періоди навчання в рік – зимовий і літній, марш-кидки, стрибки з парашутом. Молодий офіцер складав плани на життя, продумував майбутні кроки, але, як і всі ми, не підозрював, що до початку війни залишилося лише два мирних роки.
Війна
Коли у Донецьку сепаратисти арматурою били прихильників єдиної України, а в Луганську спалювали синьо-жовтий прапор, Євгенію Зеленському було лише 23. Перервавши навчання на курсах з вивчення англійської мови, в березні 2014 року, Євгеній був відряджений на північний схід України для прикриття державного кордону з метою не допустити проникнення розвідувально-диверсійних груп та надання допомоги прикордонникам.
В подальшому, його полк відправили на Схід, а військові розвідники, як відомо, завжди стоять на передніх рубежах. У той час на плечі офіцера лягло чимало відповідальних завдань, йому довіряло командування, а підлеглі ніколи не сумнівалися в його рішеннях. Їхні сподівання Євгеній Зеленський не підвів, адже в найстрашніші хвилини кинувся рятувати інших, не побоявшись ризикнути своїм життям. У «Записках українського самашедшого» Ліна Костенко пише: «Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих, націй мислять категоріями свободи.». Євгеній Зеленський у своїх вчинках однозначно керувався категоріями свободи, жертовності та любові.
17 червня 2014 рік, місто Щастя, Луганська обл.
У той день 23-річний хлопець, вчорашній курсант, а сьогоднішній офіцер, дав усій країні урок надзвичайної відваги. Під час однієї з операцій на Луганському напрямку, бійці батальйону «Айдар» попали в оточення. Вони звернулися за допомогою до інших бригад, але ті не змогли до них прорватися. Далі за бійцями пішла група Євгенія, якій все-таки вдалося витягти айдарівців і вивезти їх на підконтрольну Україні територію. Ця операція має свої обставини та деталі, не всі вони нам відомі і не про кожну з них ми можемо писати, але незмінним залишається факт – того дня, кинувшись звільняти бійців, Євгеній врятував не одне життя, заплативши за нього власним. В офіцера влучила граната з реактивного протитанкового гранатомета.
«Коли в людини відбувається великий викид адреналіну, вона може навіть не помітити, що поранена. Так було і з Євгенієм, його повезли в госпіталь тоді, коли він вже почав заговорюватися. Осколками сильно поранило голову», – Олександр Зеленський, батько.
Мабуть, час переходить в інший вимір, коли твоя дитина перебуває на межі життя і смерті. Я не знаю, які молитви впродовж цього тижня промовляла мама, у кого просив допомоги батько та що відучував сам Євгеній поки 7 днів боровся за життя у реанімаційному відділенні. Але я точно знаю, що вранці 24 червня на одного янгола у військовій формі стало більше.
Урок життя від Євгенія Зеленського: Виконувати свої обов’язки на 100%
На могилі Євгенія горять лампадки… Батько розповідає, що в перші роки після загибелі сина, сюди часто приходили айдарівці. До лампадок вони вкладали записки зі словами вдячності, за все, що зробив для них Євгеній у той страшний червневий день. Я не знаю точної кількості людей, яких тоді визволив офіцер, але, напевно, не один військовослужбовець, обнімаючи маму чи цілуючи дружину, сьогодні згадує старшого лейтенанта Зеленського.
Чимало його юнацьких мрій залишилися нездійсненними, проте лише у цьому житті. Бо офіцерський обов’язок та відданість ближнім стали для молодого хлопця більшими, ніж саме життя.
«Приємно було чути, що з першого дня на службі, Євгеній взяв на себе багато відповідальних обов’язків, завжди діяв точно і правильно. Значить, ми все-таки готуємо хороших офіцерів. Але у випадку Євгенія тут також особлива заслуга батьків. Знаю, що приклад тата завжди надихав його, він ніколи не ховався за спинами, а дійсно виконував свої обов’язки на всі 100%», – полковник НАСВ Артур Володимирович Луньков.
«На початку війни пустили воювати дітей, які тільки закінчили навчання, але ці діти виявилися сміливішими за не одного дорослого», – такі слова мені колись сказав викладач одного із військових закладів. Молодими, безстрашними очима ці хлопці вільно дивилися на світ і в їхніх очах можна було побачити нову Україну, Україну нашої мрії.
Сьогодні очі Євгенія Зеленського дивляться на мене з меморіальних дошок, зі стенду в Академії, «Книги пам’яті», фотографій в Інтернеті, він усміхається до нас очима своєї 15-річної сестри, яка зараз навчається у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна і є дуже на нього схожа. Іменем Героя України названо вулицю в місті Бровари Київської області, в пам’ять про нього проводять стрілецькі турніри і змагання, прізвище Євгенія Зеленського навічно зараховане до списків особового складу 8 окремого полку спеціального призначення та Національної академії сухопутних військ, де його кожного дня зачитують під час вечірньої перевірки. За мужність та відвагу, виявлені під час виконання бойового завдання по захисту суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості України, відомості про старшого лейтенанта Зеленського Євгенія Олександровича внесені до Книги Слави Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Виховати гідного сина – мрія для кожного батька, виховати сина-Героя України – дар, який не всім дається, і за який дорого треба платити. Насмілившись, на сам кінець розмови, я запитую: «Чи кожного дня ви згадуєте про сина?», Олександр Олександрович відповідає: «Кожного дня…бо мені кожного дня його не вистачає… »
За роки війни Академія поховала 69 своїх випускників: офіцерів, Героїв, еліту війська, творців змін. Полковник Артур Луньков віддав цьому навчальному закладу 40 років, а більшість з цього безсмертного списку були випускниками його факультету. Він добре пам’ятає кожного з них, з гордістю розповідає про їхні подвиги і щиро зізнається: «Голос Євгенія досі звучить в моїй голові…».
Підготувала Наталія Бельзецька
