Хрест тепер носити престижно. Для когось він є окрасою, для когось модою, а для когось просто символом традиції. Але для Ісуса Христа він не був таким. Це було знаряддя його смерті. І неможливо зрозуміти воскресіння без хреста і хреста без воскресіння.
Хрест на грудях носити легко, але нести життєвий хрест важко. Коли прибивають до хреста, то межі болю здаються бути такими, які переходять моє сприйняття. Я ніколи не був фізично прибитий до хреста, навіть не можу собі уявити повноти болю, але я знаю дуже добре, як то тяжко нести навіть маленький хрест.
Коли прибивають до Христа, людина кричить нестерпно. Біль зашкалює. Потім голос сідає. Але це ще пів біди, коли хрест лежить горизонтально. Коли ж його піднімають, то тіло повисає на цвяхах і біль збільшується у рази. Не можу собі навіть уявити, як то можна терпіти на хресті і не бажати чимшвидше вмерти, але ще й просити прощення для тих, хто прибивають до хреста. Невимовна і недослідима Твоя любов, Христе!
Але ті, що бачать усе це дійство хочуть видовища. Просто цікаво спостерігати, як хтось мучиться до смерті. Це ж не є буденне явище! І повірте, від того часу до сих пір нічого не змінилося. Все так само. Декому навіть мало крові, щоб переконатися у невимовності болю. Він ще й кепкує собі: "Ну що, кажеш, що Бог з тобою? Покажи це, зійди з хреста, святоша!"
Яку ж потрібно мати терпеливість, щоб не відповісти прокльоном. Адже кепкували не прості юдеї, але ті, які жили Божим Писанням, які Бога називали своїм Отцем. Нічого не змінилося до сих пір! Все те саме, тільки набрало більш витонченіших і культурних форм.
Розпинаються усюди, розпинають щодня, розпинають кожного, хто йде проти течії. Бо він біла вівця. І справа зовсім не у кольорі вовни очевої, але у тому, що заздрість очей людських сприймає тільки ті кольори, які їй до вподоби. Але ця заздрість носить пишні шати "пророка", який видає вердикт у імені "бога". Але якого, він сам не знає.
Сьогодні розпинають усюди. Зрештою, зараз пішла така мода - розпинати. Але, Боже, дай сили витримати до кінця!
