19601277 1979980852027464 7557524818223081490 nЗа дві тисячі років люди ті самі. Так само, як вітали Христа в Єрусалимі, намагаючись бути ближче до ймовірного царя, так само і сьогодні. 

Щоразу в цей день чи на Великдень все біля храму запарковане, в нашій затишній церкві, де всі знають один-одного, не проступитися. З'являються люди, які цитькають на дітей, що поводять себе звично, як діти. Звідки вони беруться? Агов, ви серйозно думаєте, що як підете посвятите раз на рік базьки і паску, то будете ближче до Царя?

А ні, ще можна на Прощену неділю попросити пробачення публічно. Ще можна запостити ґіфку на Благовіщення чи Воздвиження, ще поширити "Воскрєсную молітву, ісцеляющую каждого. Провєрєно".

Маю питання: люди, а на що ви розраховуєте? Будете з Богом торгуватись? Будете Його задобрювати? Як ви собі Його представляєте? Ви хоч розумієте, які ви смішні в очах людей і в очах Бога (напевне)? Звідки це язичницьке і примітивне розуміння релігійності?

Помахати галузками надто мало, щоб увійти в Царство Небесне, яке, як сказано "береться силою". Бо то треба докласти сили, щоб попросити особисто вибачення в співробітника, чи власної дитини. Бо то треба сили, щоб брати участь в Літургії постійно, бути в Причасті постійно. Бо то треба сили, щоб подзвонити до друга чи родича, який далеко і про якого всі, здається, забули. Але ми підемо легшим шляхом, широкою дорогою...