Чоловік-ліванець відібрав старшого сина і виставив з Лівану без права переписки. З розбитим серцем Іра повернулася у Львів і єдина робота, на яку змогла змогла влаштуватися - продавець на ринку.
Холод, дощ, сніг, часто-густо алкоголь спочатку для “сугрєву”, потім просто так, для тонусу.
Народила ще 3-х дітей від різних чоловіків, жодний з них у її житті так і не затримався.
І тут одна спільна знайома побачила пост у Facebook її старшого сина.
Він виклав її фото, де вона щаслива, молода і прекрасна - саме такої вона їхала в Ліван, з текстом:
- Мамо! Ну чому ти так рано померла і залишила мене, я так по тобі сумую вже стільки років! Засинаю і просинаюся із твоїм фото, розмовляю кожного дня із тобою подумки! Я б віддав все на світі, щоб знову побачити тебе! Але ти дивишся на мене з небес і оберігаєш мене, ангеле!
Так писав неймовірної краси її 18-річний син з престижної швейцарської школи, не підозрюючи, що його мама жива і бідує з трьома братами у Львові.
Іра відмовляється навідріз написати синові.
Її аргументи: син любить не її, його відібрали в неї ще немовлятком. Він любить мрію про диво-маму, яку він собі викохав.
Вона не має права псувати його життя.
Йому не потрібна невдаха з алкогольною залежністю і троє замурзаних братів в чужих обносках від різних чоловіків.
Хай живе мрією, а вона просто буде знати, що є людина, яка її любить.
Цю історію розказала мені моя подруга.
Це вона побачила цей пост, вона ж переконувала Ірину написати синові.
Аргументи: син прийме її будь-яку, головне, живу рідну маму.
Але без дозволу Ірини написати її дорослому сину не наважується. Спитала в мене поради. А я спитала поради у своїх віртуальних друзів у соцмережах.
Сотні лайків і коментарів. Люди розділилися на 2 майже рівні табори і, що цікаво, чоловіків та жінок в них було порівну:
- одні вважали, що треба обов’язково написати сину в Швейцарію і повідомити, що його мама жива, навіть якщо вона проти; що Бог вибрав мою подругу задля об’єднання двох рідних душі і не можна цим нехтувати;
- другі категорично забороняли це робити, тому що ніхто не має права втручатися в чуже життя, і наслідки можуть бути дуже сумні для всіх героїв історії.
А один коментар від підприємця зі Львова, з яким ми познайомилися на конференції з особистого брендингу, де були спікерами, я приведу повністю:
“Мені здається, що це ще один переломний момент Іриного життя, який може змінити її життя ще раз... кардинально... І за 5 чи 10 років вонаі уже писатиме пости десь з альпійських гір, насолоджуючись онуками та щасливими синами-братами, котрі вчитимуться і всі житимуть щасливо.
У цієї жінки таке пригодницьке життя. Якщо вона не хоче писати сину, щоб не знищити його уявлення про маму, - в неї глибокі цінності. Вірю, все у неї буде чудесно! Писати і тільки писати, а потім зустрічати сина в аеропорту Львова і змінювати свою прописку ще один раз!
Мати маму на цій довбаній планеті, кричати цілому світові про бажання іі мати, а жити все життя з думкою про іі смерть - це фантастика... це фільм!!! І всі ці коментарі вище, про «нема права» і таке інше - це кримінал!!! У сина може знову з’явитися мама - найдорожча жінка в житті!!!!!!! А у мами - життя!!!!!!! Люди, прокиньтеся! Звідки ця жорстокість?????
І якщо до кінця цього року я прочитаю пост про розвиток цієї історії, обіцяю зробити подарунок швейцарцю ліванського походження на НР!!! І говоріть мені, що хочете!”.
Та, на жаль, Попелюшка зі Львова так і не написала синові в Швейцарію, а її подруга не наважилася це зробити замість неї.
Дива трапляються на Різдво, і не у всіх, не завжди і не всюди.
А може на Великдень трапиться диво? Адже це так просто зробити – просто написати листа сину, яки любить і чекає...
Що скажете, друзі?
