Іван та Юля вчилися в одній групі. Він ходив за нею, заглядав в очі та витирав сльози/соплі, коли на його очах інші їй знову розбивали серце. Коли перед закінчення медінституту виявилося, що Юля не має львівської прописки і її перспективи залишитися у Львові дорівнюють нулю, Іван запропонував Юлі фіктивний шлюб. Вони розписалися і розійшлилася по своїх хатах.
І тут Юля зібрала нас, своїх подруг і обурено повідомила, що Іван приходить до не вже не як друг, а вимагає виконання подружніх обов'язків! Який підступний!
Ми послухали, згадали всі чесноти Івана і наш вердикт був одностайним: "Дай мужу!".
Юля пручалася, та зрештою прислухалася до мудрих порад і тепер в них двоє діточок, спільний бізнес і спільний дім.
А вислів "Дай мужу" став крилатим і пішов в народ.
Їду я в поїзді на тренінг для великої компанії, за вікном все зелене і в квітах. І тут подзвонила подруга, розказала сумне, якою катастрофою стало для її шлюбу фіктивне розлучення.
І хотіла написати про те, як всі фіктивні розлучення, про які я знаю, стали справжніми.
Попередити, як треба бути з цим обережними, навіть якщо ви впевнені, що з вами точно такого не станеться. І це просто формальність заради бізнесу, роботи чи квартири.
Та згадала історію про те, як фіктивний шлюб став справжнім щасливим шлюбом моїх друзів.
Одним словом, "Дай мужу!" для чого сум у весняний сонячний день, коли є в загашніку така позитивна історія!
