Цю історію мені розказали не для поширення. Тому імен не називатиму. Одна хороша дівчинка виросла в хорошій ітелігентній сім'ї.
Не у Львові. А хороші люди з Києва чи з Кропивницького чомусь часто вважають, що хороші люди мають мешкати і вчитися тілько ві Львові. Тому відправляють своїх чад до нашого славного культурного міста.
І тут вони стають львів'янами. Тобто різними людьми.
Та мова не про нас. А про Лесю Українку.
Наша хороша дівчинка навчається у львівському виші. Всі предмети здає без проблєм.
Приходить черга фізкультури. Начитаний зранку викладач ставить до відома спудеїв, що для здачі заліку треба принести "Лесю Українку".
Наша героїня виросла в хорошій родині. Де про хабарі не було і мови.
Почалися у біднятка муки сумління.
Але таки перемогла культура фізкультуру.
"Це ж книжка. Книжки дарувати - правильно".
Пішла на мінські угоди дитина з совістю...
Хотів би я бачити очі "фізрука", коли дівча, червоніючи, вручило йому вибрані твори нашої геніальної поетеси.
