Нині День Міста. Не люблю цього свята. Бо комерція. Я не проти неї, просто зараз уродини Львова справляють без господарів. Львів'яни в середмістя на свято не їздять. Вони там просто не поміщаються.
Там є кому балюватися і набуватися й без нас. Але привітати рідне Місто треба. Бо, чим старшим стаю, тим більше відчуваю наскільки це моє Місто. За духом, настроєм і образом. Мені в ньому затишно і зручно, як в старому австрійському помешканні, де пахне дубовим паркетом, книгами і кавою. Правда, квартиранти в ньому щось перебудовують, доштуковують і руйнують.
Нічого. Це Місто і не таких пережило. Переживе. І житиме далі. І плекатиме з юрби львів'ян. Шляхетних і освічених, талановитих і кмітливих, фільозофів і кавоманів. Моєму Місту завше не щастило на політиків, зате щастило на святих. Нехай вони оберігають теплі камені Львова і його дітей.
З уродинами, старий друже. Щодня тішуся, що тут народився. Не зраджу і не покину. Будьмо!
