Останніми днями я намагаюся вже вкотре для себе збагнути зміну суспільства, яка набирає щораз то більших обертів. Вона торкає не тільки України, але і цілого світу.
Зміни є такими раптовими і торкають усіх сфер суспільства, що навіть найбільші авторитети, до голосу яких прислухалося суспільство, починають замовкати. А радше шукають собі власний маленький простір, у якому будують власне суспільство, до якого входять люди, що сповідують подібні цінності життя.
Раптових змін не розуміють багато батьків, священиків, єпископів, а навіть класичні представники політикуму не можуть пояснити усіх явищ, які відбуваються у суспільстві і з суспільством. Навіть потужні структури, перед якими тремтіли навіть найбільш відважні, не витримують цих змін і ризикують залишитися тільки відгомоном минулих літ.
Звідки походять ці зміни ? Можна наводити багато причин, але основним фундаментом, який рухає ці зміни, стала величезна можливість кожної людини самовиражатися, а людям загалом спілкуватися між собою.
Навіть спілкування між людьми набрало таких обертів, що розум людини не встигає збагнути (я вже не кажу переосмислити) сказаного. Через те сучасна людина стає нездатною сприйняти велику кількість інформації і належно її проаналізувати. Тому у соціальних мережах і не тільки появилися смайлики, які в один момент допомагають висловити символом те, що потребує багато слів.
Мимо надто широкої можливості комунікації людей між собою зростає щораз то більша кількість тих самотніх, які щоденно бродять серед мас. Формувати суспільство за таких умов стає щораз то важчим ділом, бо на перше місце виходить індивідуалізм, який абсолютно не хоче поступатися альтруїзму, тобто безкорисливиму служінню.
Можливість маніпуляцій цілими народами стає щораз то більшою, а технології щораз то більш витонченішими. Ми стоїмо одним кроком перед таким можливостями нанотехнологій, коли видимий образ людини створюють без участі самої людини. І той образ буде в стані говорити все те, що йому скажуть.
Коли хто дочитав до цього моменту мої чорні роздуми, мабуть вже жахається і запитує себе: а що ж то буде далі? Не знаю.
Але вірю, що історією світу провадить Бог і Він єдиний знає, якими шляхами ступатиме людство. І у тій суматорі проблем, непорозумінь і страхів єдиним певним залишається тільки Він – Милосердний Господь – і Його слово, яке є вічне. Це слово про любов, про прощення, про милосердя, про ті вічні цінності, які не знищить жодна міль чи хробаки.
Людству стає щораз то важче, бо воно стоїть перед можливістю такого вибору, який раніше навіть не міг вважатися реальним. І це провокує більший страх ніж перед атомною бомбою.
У тому непростому виборі, який починається щоранку і завершується щовечора є дуже важливим не втратити надії на краще майбутнє. А воно дійсно буде краще, у цьому я не сумніваюся.
І основою моєї надії є Бог, руку якого я бачу постійно у своєму житті. Можливо Він зруйнує мої примарні очікування, але без сумніву зміцнить мене у вірі і надії, а також довірі до Нього – нашого Спасителя і Господа.
