Додому поверталася поспіхом, у п'ятницю 13-ого. Рейс був раннім, пасажирів на борту було мало, чи то дата посприяла, чи сезон закінчився. Порозтикували валізки, всілися, позащіпали ремені безпеки, прослухали інструктаж про те, як падати правильно, злетіли. Сусідка поруч відразу заснула, позаду сиділи двоє - Вальяжний коротко стрижений пан років 65-ти і русява Русалка з великими сірими очима. Пан злегенька загравав до Русалки, його італійська була граматично-бездоганна, але акцент різав вухо. Русалка відповідала охоче, але неграмотно.
- Так Вы не итальянка? - переключив тумблер Вальяжний.
- Не, - полегшено зітхнула красуня, - я с Украины.
- О, я Вам не завидую. У вас сейчас положение хуже не придумаешь. Украина и так беднейшая страна Европы, а сейчас вообще в полнейшей заднице. А что вас ожидает, я даже прогнозировать не хочу! Вы оказались между молотом и наковальней, положение у вас ужасное, шансов устоять практически нет!
- Да-да, все так плохо. Все из-зи правительства, вот они там воровали-воровали, знаете, вот например, деньги на дорогу дали, а они там в Киеве с Порошенко все покрали и дороги нет, и денег тоже. У нас так воровали! Теперь вот Зеленский пришел, может что-то поменяет. Я, знаете, хочу жить на Украине, но у нас так плохо, все убегают, - з готовністю поливала лайном свою Батьківщину Русалка. - Я вот еду фотографию в паспорте менять, штраф буду платить, бо мне уже 27, а надо было в 25. А в закардонном менять не надо. Зато у меня украинский теперь будет уже не бумажный, а знаете, такая карточка с отпечатками! - похвалилася.
- А зачем Вам два паспорта?
- Ну, как, надо же для заграницы иметь отдельный, закардонный. А Вы откуда летите?
- Я? С Милана. Я там уже 33 года живу, у меня там своя фирма, полимеры изготовляю.
- Ой, какие Вы молодцы! Своя фирма! - розмножила Русалка дядька і додала стільки меду в голос, що мене аж занудило. - А сами Вы откуда?
- Я родился в Казани.
- Не знаю такого города, не слышала.
- Но вырос в Маскве.
- Ой, в Маскве! Какой наверно город красивый! Никогда там не была!
- Да, Масква расцвела! Чисто, ухоженно, строят много. Милан тихо подыхает в сравнении. А Вы откуда?
- Я со Львова. Вернее из Краковца, это близко.
- Я во Львове, Черновцах и Камьянце-Подольском каждый месяц бываю, у меня там бизнес-партнеры. Вот Вы мне скажите, почему вы, украинцы, не умеете ни с кем дружить?! Поляки вам плохие, русские тоже, язык русский давите. Ну, вот зачем это? Вот мы же с Вами спокойно разговариваем, да? И общий язык нашли спокойно.
- Это у нас люди такие. И правительство такое было. Я вот считаю...
Тут мені дах таки зірвало, я повернула голову і кинула між крісла:
- Дитино, НА Україні ти не житимеш, бо українці живуть В Україні, НА - то тобі до дяді. І спитай заодно, чому общий язик завжди русскій? Такий розумний дядя з бізнесом у Львові напевно ж знає українську.
Русалка стулила гарненьку пельку, Вальяжний старанно вдавав, що я не існую. Через паузу спитав у сусідки.
- А дети у Вас есть?
- Да, сын, Данила.
- Был такой знаменитый исторический персонаж, его тоже Данила звали, знаете?
- Неее, - розгубилася курочка.
- Ну, как же, Данила Галицкий, неужели не знаете?
- Неее.
- Ну, мы ж в аэропорт летим имени Данила Галицкого!
- Даааа?! - кількість вільного місця в гарненькій голові зашкалювала. - Зато я знаю, что у вас был такой знаменитый командир, он даже сказал все спалить, чтобы врагам не досталось! Немцам или татарам, я не помню уже - похвалилася знанням російської історії Русалка.
Вальяжний поблажливо посміхнувся:
- Это была великая битва с французами, а полководца звали Кутузов. Россия - величайшая страна, мы всегда побеждаем. И с соседями дружить умеем, и слабих защищаем.
Мене порвало.
- Дитино, спитай у дяді, чому він живе у подихаючому Мілані, а не у процвітаючій Москві і чому він будує бізнес в Україні, якій скоро кінець? Може дядя дурний?
Русалка закліпала великими очима, марно намагаючись зрозуміти, що я сказала, а Вальяжний замовк.
На паспортному контролі Вальяжний старанно прилаштувався поруч зі мною і цілком стерпною українською завів:
- От скажіть, чому українці такі агресивні? От Ви - така гарна жінка і така агресивна. Жінка повинна нести у світ красу, любов, добро. От Ви така розумна і така гарна...
Вальяжний щедро розсипав компліменти, люди навколо почали вертіти головами у пошуках неземної красуні, спектакль почав мені набридати. Я мииило усміхнулася дядькові:
- Заради Вас я зроблю виняток і скажу російською. Ви не проти?
- Канешна, канешна, ради Бога! - переможно і втішено дозволив той.
- Пашел на х@й, - з усією можливою милотою правдивої українки порадила я і рушила на контроль під осудливими поглядами натовпу.
Боже, ну, що ж ми, українці, так не вміємо ні з ким дружити?
