1 0 nsh54 73ot 1Є штука, якою ми себе і Україну вбиваємо ефективніше, аніж кулями - ми навчилися злобно принижувати.Читаю деяких своїх друзів, котрих щиро любила в житті, і просто німію від жаху.

Це непримиренна війна на рівні емоцій. І здебільшого, якщо це не робота за гроші, вони не розуміють, що лінії розмежування в ній немає.

Народ ненавидить владу, влада - народ. Прихильники одних безбашенних неадекватів - прихильників інших. Ненавидіти відверто - дозволили. І сила цієї хвилі просто вражає. Вона кипить у людях не залежно від віку, освітнього та культурного рівня, статі тощо. Для неї шукають внутрішніх виправдань. І не розуміють, що виправдань ненависті і нестримному бажанню злосно принижувати немає.

Безмірне терпіння в суспільстві, де давно не працює ані закон, ані право, скерували не на тих, хто цього не забезпечив, а в середину громади, де одна частина вирішила зневажати іншу. Такий собі "виворіт" колись консолідованого Майдану. Його більше не буде. Бо там, де раніше зганяли антимайдан силоміць, стоятимуть не противники, а свідомі колишні товариші по ідеях, по зброї. Свідомо стоятимуть. За "ідею". Вітаю тебе, народе, тебе перемогли не на полі бою. Тебе зруйнували зсередини.

В Україні надто густо засіяно ненавистю. Цивілізованість держави у вмінні тримати такі емоції за товстостінними мурами. Бо це небезпечний віз, що котиться з гори у прірву, набираючи обертів.

Не знаю, хто і як може тепер це зупинити. Ті, хто це посіяв, вочевидь не вірять у пекло після смерті.

Той випадок, коли розумієш, чому люди розлітаються світами якнайдалі...