Питання не риторичне. Вчитаймося ще раз. Це треба усвідомити.
Коли в незалежній (!) українській (!) державі (!) вбивають (!) за українську (!) мову (!), яка ціна ТАКІЙ державності і ТАКІЙ незалежності?
Забагато знаків питання, як на кінець третього десятиліття дезорієнтованих блукань по пустелі, несміливих і оглядистих намацувань "правильного вектора" і злочинних загравань з ворогом, оплачених ціною крові.
Чужої крові.
Рідної крові.
Ця кров зобов'язує називати речі своїми іменами. Убивство - убивством.
Убивць - убивцями.
Ворогів - ворогами.
...
Я думаю зараз не тільки про вбивць.
Я думаю про те, які школи вони закінчували і хто й чого їх навчав.
Яку музику слухали і які телепрограми дивилися.
Про те, чи в гривнях отримують зарплатню їхні батьки й учителі і від уряду якої держави чекають вони пенсій і субсидій.
Про те, якою мовою розмовляють на каві і в кулуарах депутати місцевих рад і очільники й службовці місцевих адміністрацій.
І як представляються місцеві працівники національної (!!!) поліції, які пильнують правопорядку.
А ще судді, які виносять вироки.
І це думки не просто невеселі. Вони страшні.
Страшно визнати, що наші проблеми не вкладаються лише в кров'ю писані слова "КРИМ" і "ДОНБАС".
Коли на українській території наприкінці третього десятиліття незалежної української держави українська мова може стати причиною вбивства українського громадянина, це свідчить про те, що навіть ампутований Крим і зґвалтований Донбас - це ще, виходить, замала ціна усвідомлення того, ким ми є і куди прямуємо???
...
Яка ціна? - питаю себе ще раз і ще раз.
Яка ціна смерті Артема Мірошниченка?
За що він заплатив своїм життям?
Яка ціна ТАКІЙ державності і ТАКІЙ незалежності???
І відповіді страшні.
Гріш ціна.
Гріх ціна.
Кров ціна.
Смерть ціна.
Це ціна нашої свободи???
Скільки ми ще готові заплатити, доки отямимося?
