48358084 2160494843971670 3615343855903178752 oСьогодні був свідком, як у двох закладах громадського харчування Варшави офіціантки з України перейшли на тарабарщину путіноїдних, хоча вони самі і не просилися. І це не вперше!

Господи!
Я з жахом спостерігаю, як вулицями польських міст сновигає дедалі численніша ватага носіїв засобу спілкування архітекторів Голодомору. Давно треба було вже бити на тривогу! Бо доводиться зборювати цю хвилю загарбників. І це мають робити поляки. Бо хто нам допоможе? Миролюбні «телята на заріз» зі Звенигородки або Біляївки? Ви напевно скажете, що я геть збожеволів, бо це не загарбники, а мирні люди, туристи, трудові мігранти. Ну, звісно ж! Тож офіційно не можна було червоноармійців називати окупантом аж до 1990 року. Вони ґвалтували, грабували, зі швидкістю світла розносили венеричні захворювання, але політично коректні та нібито психічно здорові іменували їх у той час «визволителями». Після 1795 року, коли дві третини території Речі Посполитої (та третина теренів Польщі) опинилися в раю Імперії Орди, теж ніхто не говорив про окупацію, бо все офіційно було законно, теж казково і пречудесно. Підписана зрадниками Речі Посполитої чергова Переяславська угода на довгі десятиліття забезпечила полякам добробут, розквіт, зростання, одним словом рай. Від русифікації, репресій, убивст та заслань в сибірські села кайфували щодня десятки тисяч моїх краян і ми весь час страшенно сумуємо за поверненням хамового племені на наші землі.

Новороси! Якщо ви аж так сумуєте за тарабарщиною катів своїх предків, то чого вам мордуватися та гарувати за копійчини в Варшаві? Тож епоха бідності у вас завершилася, чого вам не обслуговувати своих сограждан в Одессе, Николаеве балаком творців сталінських репресій? Якщо вам мова організаторів Розстріляного відродження та нинішньої окупації Донеччини чи Криму аж так до вподоби, то не знущайтеся з наших польських вух у нас удома, а догоджайте своим у вас на Родине.

Ми, поляки, зазвичай їх ніколи не розуміли. Навіть, за царя, коли їхня тарабарщина була офіційною. І після 1945, коли вона була для всіх школярів обов’язковою. І вони мусили мучитися і булькотати ламаною польською, або на мигах. І раптом вигулькнули ви! Їхнє щастя! І стало знову так як у Донецьку! Можно уже на общепонятном! Как прекрасно!
Що буде далі? Вони звикнуть. Спершу буде їм приємно. Згодом почнуть вимагати. А коли польська офіціантка не збагне, чим є красная капуста, то вже буде вереск. Бо виявиться, що треба тепер брати на роботу таких, кто понимает! І нам, полякам, доведеться знову наводити порядок. Нам цього достеменно не треба. А ви? Якщо сумуєте за «миллионом алых роз», то згадайте знаменитий вислів пані Фаріон: «Чемодан …».