З мого боку окупаційної лінії роздаються чіткі сигнали до українського уряду: "Ми пагібаєм бес вади, вади асталась на сто днєй".
З вашого боку лінії вже на низькому старті братателі та общечеловеки всіх мастєй, можливо вони засіли в уряді й парламенті. Так от що я скажу.
Пишу ці рядки прямо під проливним дощем. Дощ не вгаває з невеликими перервами з грудня минулого року. "Снєга нє випало", кажуть окупанти, - да, але дощ відрами. Так що це брехня. І від того що так напишуть наші ЗМІ з подачі їхніх ЗМІ, брехня правдою не стане.
По-друге я вам скажу безвідносно до погоди. Навіть якби була засуха (а її нема). Я звідси прошу вас - не давати воду. Ви дасте воду не мені, а окупанту.
Мені її вистачить, окупанту - вічно мало. В цьому між нами різниця.
Не давайте нам воду, прошу вас я.
І не давайте нікому її давати.
До речі я теж приклався, щоби в окупантів було менше води. Це хитрий засіб, я винайшов як користуватись водою безоплатно. Як - не скажу. Цього мистецтва навчено тільки десяток кримських, кому це справді треба і яких я особисто знаю. Нє, ми не осушили водохранку і не робили диверсій, ми просто качаємо її анліміт. За 6 років окупації це таки щось. (Я знав цей спосіб і раніше, але проти України ніколи не використовував).
Це так, щоб вам було трохи весело.
