Син не заходить. Він на інвалідному - навіть не візку, а ліжку. Я не знаю, як називається ця хвороба. Майже зовсім не розвинені кінцівки. Йому років 20, але він практично нерухомий і прикутий до ліжка. Руки безвольно лежать на животі. Не говорить, але розуміє.
Для нього стоїть окремий більший стіл. Батько приставляє ліжко до шахівниці. Син лежить на спині, обличчя повернене до шахів.
Суперник вмикає годинник і партія починається. Син лише видає звуки, які розуміє батько. Таким чином, він нахиляється до сина, слухає який має зробити хід, записує його, перемикає годинник. І сідає біля сина, читає книжку. Щодекілька хвилин він встає, витягує серветки, витирає синові слину з губ і сідає далі читати. За партією він і не стежить – лише слухняно виконує ходи, коли син подасть сигнал.
І це – не просто «забава». В молодого чоловіка рейтинг міцного міжнародного майстра і титул майстра ФІДЕ. Тож грає він відносно часто і успішно.
На цьому турнірі в перших двох турах він також переміг.
А батько відтворює ходи. Читає, робить хід, витирає слину і знову читає. Іноді три, чотири, п’ять годин за вечір, доки триває партія.
Іноді навіть важко собі уявити, скільки сили волі, терпіння і любові може бути в одній людині. І це прекрасно.
