Просити прощення у ближнього та прощати його – одна з тих речей, з яких починається наш шлях наближення до Бога, особливо під час Великого посту. Адже це очищує нашу душу від гріха гніву та злості і робить відкритим серце для зустрічі з Господом.
Про це сповіщає нам Господь наш Ісус Христос у Своїй Нагірній проповіді: «Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний» (Мф. 6: 14). Ці слова лунатимуть у всіх храмах вже в цю неділю, яку ми називаємо Прощеною. Та чи відлунюють вони у нашій душі? Чи до кінця ми усвідомлюємо силу оновлення, яке приходить у наше життя разом із прощенням?
Якщо ми не пробачаємо або ж самі не каємося у провині, то гріх живе всередині нас – нам бракує тоді миру і спокою в душі. А без цього ми не зможемо наблизитись до Бога, наповнитись Його благодаттю. Тож без щирого та сердечного примирення з ближніми подвиг посту пройде безплідно. Покаяння бере початок із усвідомлення, що власне я зробив не так, у чому помилився або завинив перед іншим. Коли навчимося бачити свої гріхи, то першими попросимо прощення за них у свого ближнього. Ніхто вже не зможе сказати: «Як я можу просити прощення, якщо ця людина образила мене, вчинила жорстоко», тому що сам буде просити прощення і прощати. Адже Господь говорить нам: «Прощайте, то й вас прощатимуть… бо якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам» (Лк. 6: 37 – 38).
Часто люди вважають, що просити у когось прощення – це проявити слабкість. Та це не так: для цього потрібна справжня мужність, переміна серця від злобного до лагідного та милосердного. Це боротьба із власною гординею, адже потрібно щиро та смиренно визнати свою неправоту. Однак визнати її – не означає принизити себе у тому сенсі, як це зазвичай розуміють у світі. Найперше, це духовне піднесення, адже так скидаємо кайдани гріха, це крок назустріч милосердю, в якому людина справді буде щасливою.
Потрібно бути духовно сильним і щоб пробачити, оскільки істинне прощення не може мати в собі осуду та зневаги – а бажання допомогти людині, що оступилась, показати їй, що образити іншого означає впустити зло у своє життя. Пробачити – це подати руку ближньому, допомогти йому змінитися на краще. Пробачити – це втихомирити шторм гніву всередині себе, зупинити злобу, що, найперше, руйнує зсередини нас самих, а не нашого кривдника. Святитель Іоан Золотоустий навчає нас цього, кажучи: «Прощати іншим ми повинні не на словах, але від чистого серця, щоби своїм злопам’ятством не повернути меч проти себе».
Нехай жодні образи не будуть на заваді між вами та Богом. Прощайте та просіть пробачення, робіть перші кроки та йдіть назустріч. Адже всі ми готуємось до подвигу Великого посту, який варто пройти гідно заради зустрічі із воскреслим Христом, що віддав Своє життя заради прощення наших гріхів.
