По-перше, під час акції «Вісла» гинули українці. 27 осіб померло в потягах під час переселення . Було вбито 655 осіб . Внаслідок умисно створених польським комуністичним режимом важких умов в концтаборі Явожно загинуло 160 українців. Точну кількість загиблих під час акції «Вісла» цивільних українців важко встановити особливо зважаючи на те, що «в статистиці вбитих і полонених вояків УПА та членів цивільної мережі ОУН враховано значний відсоток цивільного населення.»
По-друге, «за час акції «Вісла», яка тривала три місяці, за різними підрахунками депортовано, в нашому випадку незаконно переміщено, на західні терени Польщі, близько 140 тис. українців»
По-третє, депортація українців з їхніх етнічних земель, на території у західній та північній частині польської держави, які до 1945 року належали Німеччині відбувалась примусово. Виселення не було добровільним, воно «відбувалося із великою брутальністю, супроводжувалося численними вбивствами». Т.Снайдер також наводить приклади актів державного терору під час виселення українців - таких як спалення сіл на очах у їх мешканців, катувань членів українських сімей в яких були відсутні чоловіки під час акції «Вісла», щоб дізнатися де переховуються вояки УПА. У підсумку він приходить до висновку, що «операція «Вісла» стала наймасштабнішим терором, до якого вдалась польська комуністична влада за весь час свого існування.»
По-четверте, усіх українців, що поверталися – польські функціонери комуністичного режиму ув’язнювали у концтаборі Явожно, який у 1947-1948 роках став табором ув’язнення для українців. Мова йде про 3936 осіб, серед яких 832 жінки і дитини. Ув’язнення українців відбувалося за вказівкою генерала Моссора. Ув’язнені українці зазнавали тортур: побиття, ураження ел. струмом, обливання холодною водою, саджання на ніжку перевернутого стільця, встромляння шпильок в тіло. Також в Явожно існувала ціла система позасудових покарань за найдрібніші порушення.
По-п’яте, польська влада позбавляла українців власності. Так як акція «Вісла» є злочином, то і позбавлення українців власності під час неї є протиправним. Ю.Гаврилюк зауважує, що «юридичними актами, прийнятими у 1949 році. позбавлено українців права власності на залишені на рідних землях господарства і все нерухоме майно, а також перейнято на власність держави майно греко-католицької церкви та українських установ і організацій». На цей аспект акції «Вісла» також звертає нашу увагу і С.Ясінчак говорячи, що для унеможливлення повернення українців на рідну землю «польська влада декретом від 27 липня 1949 року позбавила українців на залишене майно та господарство». Коли ми говоримо про власність, то маємо на увазі не лише рухоме та нерухоме майно, а й такі види правовідносин як право та реальна можливість українців успадкувати батьківську хату, земельну ділянку, ліс, тощо.
По-шосте, під час депортації українців намагалися розселяли не більше 3-4 родини в одну місцевість. Місця остаточного призначення і рівень розпорошення визначались рішенням офіцерів розвідки. Мали місце також і випадки подальшого переселення українців у випадках «перевищення визначених органами безпеки «допустимих норм» оселення. До переселених українців заборонялося вживати назву «українець». Також у випадках виявлення серед українців інтелігентського елементу його необхідно було «селити окремо від громади, де живуть поселенці по акції «Вісла»»
Функціонери польського комуністичного режиму зробили висновки з невдач некомуністичних урядів ліквідувати українців як спільноту в Польщі шляхом гноблення і руйнації інституцій української нації, систематичної економічної та суспільно-політичної дискримінації за національною ознакою. Тому за сприяння російського комуністичного режиму вдалися до депортацій та розсіяння українців. Акцію «Вісла» слід трактувати як апогей польського великодержавного шовінізму. Вона є «логічним» наслідком ідей і державних практик польського інтегрального націоналізму насамперед Р.Дмовського та Ю. Пілсудського.
У системній єдності всіх елементів ми можемо говорити, що акція «Вісла» була складеним триваючим злочином, який в свою чергу був одним із епізодів вчинених польським комуністичним режимом стосовно української спільноти в Польщі для «остаточного вирішення українського питання». В одному епізоді - під час примусового обміну населенням у 1944-1945 роках польський комуністичний режим був співвиконавцем спільно з радянським комуністичним режимом; іншому - під час акції Вісла організатор та співвиконавець із радянським комуністичним режимом та чехословацьким урядом; під час виселення українців у 1950 році як організатор та співвиконавець із радянським комуністичним режимом.
Ретроспективно оцінюючи Акцію «Вісла» ми можемо констатувати, що вона виявилась одним із багатьох заходів як законодавчого характеру так і інших видів, спрямованих на перешкоджання завойованим в 1919 українцям як нації, як етнічній групі в участі в політичному, економічному та культурному житті країни. Вона була ланкою в ланцюзі заходів спрямованих на умисне створення різними польськими урядами умов, які б заважали існуванню чи розвитку українців як спільноти, і ці умисно створені умови були спрямовані на її часткове чи повне знищення.
Об’єктом посягань польського комуністичного режиму - акція Вісла, є право та реальна здатність українців в Польщі бути спільнотою. Всі інші заходи законодавчого характеру та інші заходи (депортації, насильство, розселення, свавільні ув’язнення…) спрямовані на перешкоджання участі українців як етнічній групі в політичному, культурному житті країни є засобами та способами вчинення злочинних дій комуністичного польського режиму проти цього права українців.
Кваліфікація злочину передбачає найбільш повну відповідність скоєного діяння певній правовій нормі. П С) ст..ІІ Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього кваліфікує «умисне створення для будь-якої (в тому числі етнічної) групи таких умов, які розраховані на повне чи часткове її фізичне знищення» як геноцид. На сьогодні акцію «Вісла» ми можемо розглядати як спрямоване проти людяності діяння як з ознаками на думку Н.Дейвіса етнічних чисток так і геноциду. Вона одним з завершальних епізодів тривалого та систематичного гноблення та дискримінації українців як спільноти в Польщі, після завоювання у 1919 році. Під час акції «Вісла» спільнота українців знищувалась не стільки фізично скільки інституційно. Численні смерті українців під час Акції «Вісла» є не єдиним наслідком умисно створених умов для «остаточного вирішення українського питання в Польщі», тому дана норма повністю не охоплює всього спектру злочинних діянь об’єктивної сторони складеного триваючого злочину, який скоїв у 1947 році польський комуністичний режим.
Найбільш близьким до цих умов за своєю внутрішньою сутністю є режим апартеїду і лише расова близькість українців і поляків заважає використовувати для кваліфікації польсько-українських відносин 1919-1947 рр. п.А.ііі, п.Б та п.С. стІІ. «Конвенції про запобігання злочинам апартеїду та покаранню за нього».
