5.09.2014... Для мене цей день став, як "контрольний постріл"... Про загибель Вані Лемещука я дізналася 6.09... Коли він їхав в АТО (вже після загибелі мого чоловіка), я запевняла, що з ним точно все буде ок.
...Борт з трьома тілами ми з його дівчинкою поїхали зустрічати 10 вересня... У мене вже був досвід. Як жахливо, мати такий досвід!.. Менше місяця тому в аеропорту було людно, почесна варта, представники влади... Коли ми приїхали 10 вересня, я подумала, що щось наплутали і борту не буде. Бо були лише дві згорьовані родини інших загиблих і...ті, хто приїхали до Лемещука...
Без зайвих емоцій... Факти. Борт був. Але у Львові так і не сів. Хтось на борту був з високих чинів, кому треба було у Франківськ, і борт посадили там. Труни вигрузили і залишили на летовищі. Родини були у Львові. Усіх нас повідомили, що маєте брати свій транспорт і їхати забирати звідти... Представники бригади опускали очі, не уникали відповідальності (ХОЧ ТО НЕ ЇХ ПРОВИНА!!!), заправляли буси і...стискали кулаки та курили!
Родини обирали між собою чоловіків, які поїдуть у тих знайдених ними нашвидкуруч бусах, щоб привезти рідних Захисників... А заплакані жінки від горя в розпачі і зневірі від того усього так і залишилися в аеропорту... У Львові... Чекати... Наодинці зі своїм горем і чиїмось зухвалим....(не можу підібрати цензурного слова)...цинізмом!
Ми тоді поселяли їх в гуртожитку, довго разом пили чай і плакали...
Ховали Івана 11 вересня... Коли він їхав, просив мене на день народження коханої купити їй квіти і передати від нього. 4 вересня говорила з ним по телефону, він знову мені нагадав, що в Галі 11 вересня день народження, щоб я не забула...
Я НЕ ЗАБУЛА!.. 11 вересня я везла два букети. Для нього... І від НЬОГО... Ваня, пам'ятатиму тебе завжди, як відданого друга!!!
P. S.
Лемещук Іван, заступник командира взводу-командир відділення, 80-а окрема бригада.
5 вересня 2014-го біля міста Щастя загинув у бою з російським диверсійним підрозділом — під час «перемир'я» десантники з боями відходили від Луганського аеропорту. У часі бою з російським диверсійним підрозділом українські вояки — 97 українських вояків на 6 БТРах й 2 танках (1 БТР підірвали — не заводився) — зайняли кругову оборону між селами Цвітні Піски й Стукалова Балка, відбиваючи натиск терористів в числі 240—260 чоловік. По тому натрапили засаду на техніці в русі. Після прибуття підрозділу під населений пункт Щастя було констатовано відсутність БТР-80 № 129, поранення зазнали 9 бійців. В бою загинули: прапорщик Анатолій Гаврилюк, сержант Іван Лемещук, молодші сержанти Степан Бродяк та Іван Сова, солдат Руслан Степула. Вважалися зниклими безвісти: старший лейтенант Пилипчук Юрій Юрійович, лейтенант Ігор Петрівський, сержант Олексій Ващук, молодші сержанти Віктор Бражнюк, Гураль Олег, старший солдат Володимир Соломчук, солдати Сергій Боднар, Ватаманюк Сергій, Іван Воробель, Корнач Сергій, Підгайний Микола, Роман Симпович, Слободян Едуард, Турчин Михайло, Микола Федус. Вважалися полоненими капітан Кондрацький Віталій, солдати Гринюк Микола, Клим'юк Олександр.
Більшість з них на сьогодні визнані загиблими та ідентифіковані за ДНК...
