Нині вшановуємо 90-і роковини масових репресій польської окупаційної влади проти українського населення Галичини (так звана «пацифікація»), що розпочалися в середині вересня 1930 р. та тривали до листопада (проведення виборів до окупаційного парламенту).
Персонально відповідальні за масовий терор проти українців – прем’єр-міністр Польщі, лідер польськофашистського режиму т.зв. “санації” маршал Ю. Пілсудський та очільник МВС Ф. Славой-Складовський.
Виконавці: територіальні органи МВС і поліції Львівського, Тернопільського та Станіславського воєводств, підрозділи Війська польського, дислоковані в Галичині.
Мета: придушення українського визвольного руху, нищення осередків громадянського суспільства, зниження економічного потенціалу українства, зменшення результатів українських партій на «парламентських виборах».
Репресивна операція польської поліції та спецслужб розпочалася арештами поміркованих українських галицьких політиків (Д. Паліїв, В. Целевич, І. Ліщинський), продовжилась арештом і убивством радикальних керівників українського підпілля типу Юліана Головінського, далі було проведено понад 5000 обшуків, заарештовано 1739 українців, здійснено фізичні розправи над тисячами місцевих українських активістів, над ветеранами польсько-української війни 1918—1919 рр., вчителями, священиками (семеро отців убито польськими окупантами).
Обшуки, арешти та побиття українців супроводжувалися масовим та цинічним приниженням людської та національної гідності наших співвітчизників, моральним приниженням мирних цивільних людей (стояння на колінах та спів польського гімну). Удар польської репресивної машини було спрямовано також проти інфраструктури українського громадянського суспільства: погроми українських кооперативних крамниць, кредитних спілок, клубів-читалень “Просвіти”, церков і шкіл; закрито українські гімназії в Тернополі, Станіславові та Рогатині; ліквідовано осередки молодіжної організації «Пласт» та спортивних товариств «Сокіл» та «Луг». В сільській місцевості здійснювалися грабежі продовольства та фуражу для забезпечення карателів.
Надійшло близько 40 повідомлень про зґвалтування українок польськими карателями.
Польські окупанти масово нищили навіть портрети українських письменників Тараса Шевченка та Івана Франка, шаленіючи від люті та ненависті до української культури.
Тимчасовий уряд України мовчить, бо то не їхній біль, галицькі колабораціоністи в київських кабінетах зреклися історичної пам’яті свого рідного краю. Та ми пам’ятаємо, і ми не пробачимо.
