Ви одразу се зрозумієте, коли вийдете за межі своєї інформаційної бульбашки, яку так ніжно плекаєте. Люди України нормально живуть, спілкуючись московитською.
Вона не є мовою агресора, вона є не менше, ніж рідною. Щоб ви не казали про нав'язану мову окупантам. Вони так не думають. І при тому можуть, звісно, бути непоганими людьми.
Тому що вона рідна, то вони її захищають.
Захищають рідне, отже, автоматично російське. І Московію теж. Так чи інакше.
Особливо боляче се відчувається у великих містах, вкрай гостро - російськомовних. Одчуватимеш себе мало не виродком, бо надто контрастуєш, не рахуєшся з більшістю. Україномовні назви на подібному фоні сприймаються, як бутафорія для галочки.
Тому мені особисто так душно в Одесі, наприклад. Щоб дихати вільно, мені потрібний україномовний простір.
І далі.
Тебе бажатимуть обслужити російською, тобі буде складно знайти якісь товари українською, ти відмовлятимешся від багатьох вакансій, бо там вказана мова окупанта, як друга мова, якою потрібно буде користуватися у спілкуванні чи писати нею.
Досі лунатиме російськомовне музичне лайно в маршрутках та магазинах. Твої очі чіплятимуться на розкладки газет та журналів, де в меншості, звісно, видання українською.
Логічніше було б зливатися з натовпом, але мовна принциповість не дасть. Навіть не всі рідні чи близькі тебе розумітимуть у цьому питанні. Навіть хтось з них буде переходити у відповідь теж на російську, бо так говорить їхній співрозмовник. І нічого з тим не зробити, а по серцю так боляче ріже.
Тікатимеш у свою бульбашку, до своїх.
Радітимеш, що таких стає більше. Не лише в твоїй бульбашці, а загалом. І українського теж. І то цілком об'єктивно.
Дивитимешся українською, читатимеш українською, куплятимеш українське та українською, дітей вчитимеш державної та рідної по-справжньому. І йтимеш туди, де обслужать українською, де можна вільно працювати, не переходячи на мову ворога.
Ми, українськомовні, завше будемо в меншості, якщо таки не припинимо навалу московитської. Бодай маленькими кроками, як ми вже се робимо. Головне - не зупинятися.
І колись нас буде реальна більшість, а не меншість в Україні. Коли відділимось од Московії і мовно, і ментально та станемо українцями.
