Одного зимового року, у 3 класі львівської СЗШ, ми з однокласниками поділилися на два табори: ті, хто вірить в Святого Миколая і ті, хто не вірить. Протистояння було запеклим і всім знайомим дітям тоді розходилося на питанні.
Але наш табір «миколаївців» був особливо вмотивованим зберегти чудо неторканим і ми пішли до вчительки, яка розсудила ситуацію на нашу користь.
І зараз думаю, що мені так шкода дітей, в яких забирають цю магію свята і зводять усе до плоского, матеріального і палівного «подарунки від батьків/бабусів/родичів». Без оцих підкладань їх тихо і акуратно біля ліжечка, без написання листів, без інтриги, без гри.
А листи Святому Миколаю — це ж окремий щорічний тренінг з моніторингу життя, евалюейшена і управління репутацією! А я то думаю звідки в мене дотепер традиція писати my year review, вкладаючи у це якийсь особливий зміст.
Питання філософське, але я рада, що в моєму дитинстві був Святий Миколай. І якщо колись матиму своїх дітей, хочу щоб у них він теж був. Була оця віра в диво. Бо це настільки прекрасне відчуття, що забирати його в дітей своїм дорослим цинізмом і «обізнаністю» вважаю насправді великою тупістю і зашореністю.
І нехай у кожного з нас в житті буде Святий Миколай. Можна навіть не один, а багато прекрасних, вчасних, у різних формах і з різними іменами
