В ці святкові дні стрічка принесла повідомлення: одна відома діячка, наближена до президента, написала про нашу незалежність.
«1991 рік. Прості істини. Усе чітко й зрозуміло. Незалежність – це добре. Ми – tabula rasa – те, що виникає на порожньому місці. … Є потреба формуватися як нація …»
«Порожнє місце», про яке написала пані Мендель (а мова, звісно, про неї) – це сотні і тисячі людських доль і трагедій. Героїчних людей, які протягом десятків років билися за те, що в 1991 році тут була не “tabula rasa”
Наша Незалежність не виникла на порожньому місці.
Наша незалежність – це десятки років в ув’язненні Левка Лук’яненка і його два місяці в «камері смертників».
Це багаторічна інтелектуальна робота Євгена Сверстюка. Ціна незалежності – десятки років в тюрмах та на засланні Івана Світличного, В’ячеслава Чорновола, Мирослава Мариновича, Оксани Мешко, Миколи Матусевича, Надії Світличної та десятків інших. Це колективні голодування в радянських таборах таких як Мустафа Джемілєв.
Це – тексти Василя Стуса, за які він заплатив життям, не доживши декілька років до незалежності. Це - розрізаний живіт Юрія Литвина і смерть Олекси Тихого в радянському таборі.
Це менш відомі історії на кшталт «Росохацької групи», коли молоді люди в 1970-х опинилися в ув’язненні за те, що вивісили синьо-жовті прапори. Так, той самий прапор, день якого ми сьогодні святкуємо.
І це тисячі і тисячі жертв в Другій світовій війні та визвольних змагань на початку 20-століття.
Це все – історії конкретних людей, які боролися і вмирали за синьо-жовтий прапор, за нашу незалежність і добилися таки того, що в 1991 році тут було не «порожнє місце».
Сьогоднішнє і завтрашнє свято, передусім, саме завдяки їхній боротьбі. Про це варто пам’ятати.
