Виявляється, частина працівників освіти – категоричні противники вакцинації. Аргументи знаходяться різні, від наявності проблем зі здоров'ям (мало у кого після п'ятдесяти цих проблем немає) до небезпечності вакцин загалом. Активно поширюються чутки, про смертельні наслідки вакцинування навіть для молодих людей. І що найдивніше, вимогу забезпечити у закладі освіти мінімум 80% вакцинацію працівників вважають порушенням прав людини.
Насамперед, варто нагадати, що вакцини – не новітній винахід. Ідеї, що штучно викликана слабка форма захворювання здатна створити у людини імунітет, понад 1000 років. Цікаво, що вперше, наскільки історикам відомо, її висловили... у Китаї.
Практиці вакцинації сучасними методами вже понад 200 років. Найбільший її успіх на сьогодні – подолання віспи. Урешті, 99% громадян України, серед них і категоричні противники вакцинації, були вакциновані у дитинстві. Чому ж ми боїмося вакцинації, ставши дорослими?
Найсильнішим аргументом проти вакцинації від Covid-19 є випадки смерті вакцинованих. Про них часто розповідають, хоча офіційно визнаних випадків летальних наслідків від вакцинації – одиниці.
Звичайно, ризик від уведення вакцини існує, адже це – засіб вироблення імунітету від хвороби завдяки введенню в організм часточок збудника цієї хвороби. У зоні ризику насамперед ті, хто хворіє. Але захворіти, будучи невакцинованим, а значить, неготовим цю хворобу зустріти, озброївшись антитілами, значно більший.
Чому ж противники вакцинації нехтують цим великим ризиком, акцентуючи на меншому? Можливо тому, що не довіряють лікарям. Але тільки лікар, ваш сімейний лікар, який найкраще знає стан вашого здоров'я, мав би вирішувати, що для вас особисто складає менший ризик: загроза захворіти чи вакцинація.
Логіка підказує, що працівники системи освіти – у зоні особливого ризику. Хворі на Covid-19 можуть бути як серед учнів чи студентів, так і серед батьків і колег по роботі, з якими він / вона активно комунікує.
Якщо мова про школу чи дитячий садок, то слід врахувати й те, що діти найчастіше хворіють безсимптомно, тому відвідуватимуть заклад освіти, будучи носіями небезпечного вірусу. Тож вимога досягнути понад 80% вакцинації продиктована насамперед турботою про здоров'я педагогів та намаганням забезпечити якість освіти. Адже, як показує досвід минулого навчального року, освітній процес у віддаленому режимі – не найкращий спосіб соціалізації та особистісного розвитку дитини.
Висновок. Відмову працівника освіти від вакцинації, не підтверджену офіційним документом від сімейного лікаря, слід трактувати як вияв неповаги до інтересів учасників освітнього процесу, а публічні виступи проти вакцинації, зокрема в соціальних мережах, – як ознаку невігластва та недостатньої професійної компетентності. Це – цілком достатня підстава, щоб, як мінімум, позбавити такого працівника / працівницю преміальних та знизити надбавку за престижність професії до мінімальних 5% посадового окладу.
ПІСЛЯСЛОВО
Станом на сьогодні отримав 86 стислих і розлогіших відгуків на цей свій пост у Facebook, тож, думаю, слід відповісти. Є серед цих відгуків такі, що схвалюють необхідність щеплення від Covid-19 усіх педагогічних працівників, яким це рекомендовано сімейним лікарем. Впевнений, що більшість тих, хто прочитав чи, може, ще читатиме мій пост, поділяють саме цю думку. Альтернативних суджень, однак, серед коментарів теж чимало. Ці міркування мені як історикові цікаві через те, що якоюсь мірою відображають зв’язок поколінь, прояснюючи певні негаразди українського менталітету.
Насамперед спробую ще раз пояснити запропонований мною висновок. Педагогічний працівник не може бути противником методу вакцинації як такого і необхідності щеплень усіх, кого це може захистити від важкого перебігу хвороби з можливим летальним наслідком від ускладнень. Чому не може? Бо має вищу (наукову) освіту, працює у закладі, освітня програма якого має науковий характер, викладає предмет або інтегрований курс, ґрунтований на досягненнях наук, тож має мати науковий світогляд.
А метод вакцинації як такий є, безперечно, науковим методом, має свою більш ніж двохсотрічну історію успіху і фактично не має серйозних критиків у світовій спільноті науковців-медиків. Якщо педагог відкидає вакцинацію як таку, вочевидь він / вона за світоглядними орієнтирами не відповідає вимогам педагогічної професії.
Педагог не може також публічно заперечувати необхідність щеплення від Covid-19 та поширювати неперевірені судження про це, почерпнуті з Інтернету. Такі вчинки суперечать Професійному стандартові вчителя, який передбачає, зокрема, «здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, здійснювати пошук і критично оцінювати інформацію...», а також «здатність здійснювати профілактично-просвітницьку роботу з учнями та іншими учасниками освітнього процесу…»
Педагог має вміти тримати себе в руках, коли з різних джерел отримує нібито достовірні свідчення про трагічні наслідки щеплення. Якщо він / вона схильні впадати в паніку і не можуть керувати власними емоційними станами, то це теж ознака недостатньої професійної компетентності (відповідно до Професійного стандарту вчителя).
Хіба погляди і дії, які суперечать юридично визнаним вимогам до вчителя, не справедлива підстава «позбавити такого працівника / працівницю преміальних та знизити надбавку за престижність професії до мінімальних 5% посадового окладу»?
До речі, ця пропозиція – не вказівка чиновника, оскільки я на пенсії, і не результат перебування на державній службі. Я завжди вважав і вважаю, що праця вчителем є насамперед служінням суспільству, яке зобов’язує до відповідальної громадянської позиції. Якщо хтось бачить у вчителюванні тільки роботу, краще змініть професію. Ні радості від результатів праці, ні поважного ставлення до себе учнів ви не матимете.
Тепер кілька міркувань про «аргументи» антивакцинаторів (не знаю, хто з них педагоги). Цілковито погоджуюсь з тими, хто звертав увагу на негідну поведінку освітян-посадовців, які не придумали нічого кращого, як залякувати педагогів або погрожувати їм, щоб спонукати до вакцинації. Цитую: «Люди не проти самої вакцинації, люди чинять опір методам і системі… Мені не коронавірус страшний, мені методи системи страшні. Коронавірус мине, зживемся з ним чи як, а от система, як виявилось, непорушна. То трішки мімікрувала на хвилі революцій, а це не стрималась і проявила свій хижий оскал.» (тут і далі не вказуватиму авторів, відповідні відомості ви знайдете на моїй сторінці у ФБ, в коментарях).
Ситуація з вакцинуванням працівників закладів освіти – у компетенції керівників цих закладів. Що б мав зробити кожний керівник? Насамперед встановити, хто з працівників закладу вакцинований, а хто – ні і чому. Упевнений, що серед невакцинованих були б ті, хто недавно перехворів і має антитіла (такі особи прирівнюються до вакцинованих), ті, хто за станом здоров’я не може бути вакцинований (це мало б бути рішенням сімейного лікаря, а не працівника), і ті, хто з якихось міркувань відмовляється від щеплення. З останніми мав би поговорити запрошений компетентний лікар (за більшістю шкіл вони закріплені), можливо, шкільний психолог (треба нівелювати фактор страху), врешті сам керівник. Говорити слід було б спокійно, виявляючи поважне ставлення до людини, вислухати аргументацію відмовника та зафіксувати її в форматі пояснювальної записки працівника. Ця пояснювальна записка й має бути підставою для прийняття рішення. Впевнений, більшість керівників шкіл діяли саме так і досягнули рекомендованих медиками 80% вакцинованого персоналу.
Кого з персоналу вартувало б покарати і за що? Я б без роздумів залишив без преміальних тих, хто поширює фейки на зразок таких (цитую за коментарями до свого посту).
«Якщо переважна більшість тих, хто захворів переносить хворобу в легкій формі, то питається: для чого їм вакцина? Тих, хто хворіє у тяжкій формі, потрібно лікувати, і вакцина тут ні до чого, причому така, що швидко зліплена, достатньо не перевірена і т. д. В Ізраїлі з вакцинованих осіб, які захворіли, смертність складає 50%, робимо висновки самостійно».
«Файзера було 2 дози, потім пішли по третьому колу. А люди після всіх щеплень так само тяжко можуть хворіти дельтою, бо вакцину створювали на альфі».
«Якби ж то лише серед освітян були противники, проти вакцинування виступає велика частина медиків, а це вже серйозний показник. Адже медики – це ті особи, які б мали агітувати за вакцинацію і на своєму прикладі показувати суспільству. На Львівщині менше 50% медиків провакцинованих, отже, відмовились більшість. Щось не те відбувається» (за офіційними даними на Львівщині 96% лікарів вакциновані або мають антитіла).
«Чому держава, яка так дбає про нерозповсюдження вірусу, не попереджає про те, що
вакцинована людина після щеплення є потенційним носієм вірусу? Чому їх не зобов’язують іти на самоізоляцію?»
«Дозвольте нагадати, що вакцина є експериментальною, її дія не доведена».
«Не треба порівнювати х.р з пальцем, колишні вакцини з теперішніми, тому що покликання їх діаметрально протилежне!»
«Жоден, жоден з медпрацівників не гарантує (і немає ) сертифіката якості даної вакцини!!! Учитель не є піддослідною коровою!!! Велика частина медиків категорично проти вакцинації!!! (автором цього фейку, наскільки мені відомо, є вчителька).
«Люди, а ви впевнені, що це вакцина??? А я переконана, що це біологічна зброя по масовому винищенню людей! Не вірте мені на слово, але послухайте уважно цього лікаря – це вам точно не зашкодить! Тих кілька хвилин перегляду може вам врятувати здоров‘я» (до цього посту додано відео «з-за поребрика»).
«Продажними шарлатанами є ті, які не мають жодного аргументу і жодного доказу, що це вакцина, а тим більше, що вона діє!»
«Коров'яча віспа – це природній вірус, а Ковід, той, від якого вмирають люди – це штучно зроблений вірус, яким заразили людей у конкретний час і з конкретною метою. Найкращий приклад неефективності вакцин – Ізраїль. Понад 90% населення вакциновано, і зараз в них спалах епідемії, карантин, локдаун».
Замість підсумку.
Що породжує невігластво чи відсутність критичного мислення? Знову процитую: «… Ви б знали, скільки людей, а саме освітян, отримали нервовий зрив, тиск...це просто жах якийсь». На жаль, сліпа віра в чутки та абсолютна зневіра у фаховості вітчизняних медиків і посадовців медичної галузі – це повернення бумерангом викривленого трактування освітніх потреб користувачів освітніх послуг (учням / студентам не оцінки та освітні документи потрібні, а життєві і професійні компетентності), наслідок небажання педагогів і посадовців освітньої галузі узяти на себе відповідальність за стан справ в освіті, результат байдужості більшості політиків до розвитку освітньої галузі.
Урешті, емоційне вигорання і руйнація здоров’я вчителя – це продукт пануючого в Україні неповажного ставлення людей одне до одного, такого собі «дитячого егоцентризму» громадян національної держави.
Доброю ілюстрацією нашої національної незрілості, підсвідомого бажання проживати у світі, створеному під себе, і небажання розвивати інтелект і духовно зростати, щоб визначити власну соціальну місію, є коментар до мого поста, яким можна завершити це розлоге післяслово.
«Чому знову вчитель крайній? Чи у випадку, якщо вчитель, який щодня контактує з великою кількістю невакцинованих дітей невакцинованих батьків, вакцинується, закінчиться епідемія??? Тож закликайте батьків вакцинуватися! Вакцинацією Я захищаю себе, і це лише мій вибір, робити цей захист чи ні. А замість того, щоб лякати позбавленням надбавок, краще мотивуйте преміями тих, хто зробив вакцину. І тоді одразу буде зрозуміло, кому дійсно не можна їх робити...»
Ми всі хочемо кращого життя. Давайте ж солідарно подбаємо про наше суспільство та його інститути (медицину, освіту), про особистісний розвиток і про наших дітей, яким геть не обов’язково успадковувати наше пострадянське бачення світу і досвід «корисних ідіотів»!
Джерело: osvita.ua
