Львів. П’ятниця. Обмін валют. До віконечка підходить старенька бабця і дає на продаж 10 доларів. Чоловік у віконечку просить додати ще 2 гривні для легшого розрахунку.
Жінка спершу знічується. А тоді відкриває гаманець і каже: «Дитино, не маю ані копійки. Міняю, щоб до понеділка дожити. А там пенсію мають принести».
Шок. Злість. Відчуття немічності, беззахисності.
До понеділка. Щоб дожити.
Що це? Щаслива старість? Поступ вперед? Економічне процвітання? Буденність? Чи може це показник багатства, коли старенька бабця несе в обмінник валюту? Аж 10 доларів!
Я не з тих, хто дивиться на світ крізь рожеві окуляри. Але правда в тому, що іноді на цей світ взагалі дивитися не хочеться.
Бо поки хтось за півціни купує Мазераті, для когось 10 доларів – ціле життя.
