Сьогодні святкуємо неділю всіх святих. Вона нагадує нам про святість, до якої, зрештою, постійно закликає нас Христос та про святих – людей, які відкликнулися на той заклик Спасителя і пішли за ним. У сучасну пору ці терміни – святість і святий – хоч і є загальновідомими, то, на жаль, не є надто популярними. Більше того, багато хто вживає їх часами жартома по відношенню до тих, які намагаються слідувати стопами Христа, кажучи: «Он, святий пішов:)»
І тут виникає питання: а хто ж такі святі? Думаю, що навіть серед богословів думки щодо так поставленого питання розійшлися б, принаймні термінологічно. Дозвольте, що поділюся моїми міркуваннями щодо святих.
Святих людей ми часто бачимо на іконах. Вони зображені з німбами на голові. У реальному житті ці люди ходять без німбів, їх, часами, важко розпізнати, але вони є посеред нас. Святі – це не є якісь особливі за своєю природою люди. Вони є ніким іншим, як приятелями Божими. Тобто такими, які заприятелювали з Богом і йдуть з ним у житті поруч.
Хто є приятелем Божим, той буде добрим приятелем конкретної людини. Старозавітня Книга Сираха подає нам дуже слушні поради відносно того, хто такий приятель і як його у житті шукати. Послухаймо слів мудрості:
«Бажавши мати приятеля, спершу його випробуй - не квапся звірятись на нього; бо буває і друг своєкорисний: він не лишиться при тобі в день горя твого.
Буває і приятель, що стає противником і відкриває твою сварливість тобі на сором.
Буває ще й друг, що з тобою трапезує, та не лишиться з тобою в день горя твого: добре тобі - він, ніби другий ти, ще й на челядь твою покрикує, а підупадеш, то й обернеться він проти тебе й твого уникатиме обличчя.
Від ворогів своїх відступись, а й друзів твоїх бережись!
Вірний приятель - міцна захорона: хто знайшов його, той знайшов скарб.
Вірному другові немає ціни, і немає ваги, щоб вартість його зважити.
Приятель вірний - то лік життя, і його знайдуть ті, що Господа страхаються.
Хто Господа страхається - зміцнює свою дружбу: який він сам, таким і друг його буде» (Глава 6,7-17).
Які глибокі слова і яка глибока істина криється в них: «Вірний приятель – міцна захорона; хто знайшов його, той знайшов скарб». Один з сучасників о. Климентія Шептицького у своїх спогадах згадує, що у своїх проповідях він досить часто звертав увагу на приязнь і приятельство. При цьому підкреслював, що приязнь є скарбом, якого злодій не забере і іржа не сточить.
У часи, коли матеріальні блага беруть верх над духовними, такі чесноти як любов, милосердя, вірність, а з ними і приятельство холонуть. Саме через це багато людей, навіть тих, які мають все у житті, почуваються самотніми. Оскільки приятельство – це не бартер, приятельство – це стиль життя, коли хтось готовий за іншого навіть життя віддати. Тому, правдива приязнь, приятельство досить часто пізнається саме у часи випробувань, біди.
Іван Франко присвятив свого часу цьому питання також кілька рядків своєї творчості, написавши Притчу про приязнь. Ось як вона звучить:
Вмираючи, покликав батько сина,
Що був його єдиная дитина,
І мовив, звівши голову стару:
«Мій синку, швидко я, мабуть, умру.
Дав бог мені прожити много літ.
Добра надбати і пізнати світ.
Добро тобі лишаю. Не марнуй
Його, та й понад міру не цінуй.
Не думай в нім мету життя знайти, –
Се сходи лиш до вищої мети.
Та, крім добра, ти маєш, синку, те,
Що найважніше – серце золоте,
Досить науки і здоровий ум,
І вже пройшов ти молодості шум.
Одного лиш бажаю ще тобі:
Щоб мав ти друга щирого собі».
Син мовив: «Татку, дяка вам і честь!
Та в мене друзів щирих много єсть».
«О синку, много при їді й вині,
Та в горю помогти – напевно, ні!
Я, сімдесят п’ять літ проживши, вспів
Знайти одного лиш – та й то напів».
«Ні, татку, – мовив син, – з моїх друзяк
Піде за мене кождий хоч на гак!»
Всміхнувсь отець. «Щасливий, синку, ти,
Та я би радив пробу навести.
Заріж теля і запакуй у міх,
А ніччю йди з тим до друзяк своїх.
Скажи: «Біда! Я чоловіка вбив!»
Проси, щоб захистив тебе і скрив.
Своїх так перепробуй, а потім
Застукай і в мойого друга дім».
Послухав син. Як смерклося цілком
Пішов, важким нав’ючений мішком.
До друга найлюбішого воріт
Застукав: «Живо, живо отворіть!»
Явився друг. «Се що тебе жене?» –
«Я чоловіка вбив! Сховай мене!»
Та сей, не відчиняючи воріт,
Сказав: «Тікай! Чи ще мене й мій рід
Ти хочеш у тяжку біду вплескать?
Адже ж коли почнуть тебе шукать,
То де ж підуть насамперед? Сюди!
Бо знають, що я друг твій! Геть іди!»
Пішов по інших своїх другах син, –
Не скрив його, не втішив ні один.
А дехто мовив: «Забирайся ти!
Я зараз мушу властям донести.
Адже ж всі знають, як дружили ми, –
Ще скажуть, що до спілки вбили ми».
Отак всю ніч продвигавши свій міх,
До батькового друга він прибіг.
«Рятуйте, дядьку! Я людину вбив
Та вже й у місті шуму наробив!
Ось труп! Там десь погоня вже жене!
Ой пробі, скрийте трупа і мене!»
Старий живенько замки відкрутив
І з міхом парубка в свій двір пустив.
«Ну, ну, ходи, небоже, скрийся тут!
А трупа десь я впру в безпечний кут».
Замкнув ворота, взяв на плечі міх –
Та парубок упав йому до ніг.
«Спасибі, дядьку! Не турбуйтесь, ні!
Ніяке зло не сталося мені».
І він сказав йому батьківську річ
І все, що діялося з ним сю ніч,
І як подвійно тут він скористав:
Фальшивих другів збувсь, а вірного пізнав.
У цей день, коли згадуємо усіх святих, застановімося над темою приятельства. Наскільки ми у житті є вірними приятелями Божими і чи є вірними приятелями у житті. Нехай відповідь на так поставлене питання дасть кожен сам собі у сумлінні.
