Тоталітарні режими діють за однаковою схемою – захоплюючи території інших країн, вони завжди починають з захисту своїх національних меншин.
Гітлер, починав з німецького питання та об'єднання в одну державу етнічних німців в Австрії та Чехії. «Рейх більше не буде миритись із пригнобленням німців за кордоном» заявив в 1938 році Гітлер звертаючись до Австрії та Чехословаччини.
Путін, починав із твердження про те, що Росія закінчується там, де закінчується російська мова та «захисту» російськомовних від геноциду влаштованого «київським режимом» в Криму та на Донбасі.
Орбан, багато років марить ідеєю «Великої Угорщини» й Тріанонським реваншем та постійно «захищає» угорську меншину. Але оскільки Угорщина поки що член НАТО та ЄС, він публічно говорить лише про автономію та подвійне громадянство для угорців, які живуть у сусідніх країнах, зокрема, в Україні.
Хоча після початку широкомасштабної агресії Росії, Орбан, очевидно, сподіваючись на перемогу свого друга Путіна, став менш обережний, тому публічно вдягає шарф з картою «Великої Угорщини», яка включає частину Закарпаття й називає Україну «нічийною територією».
Але між подібними діячами є ще одна схожість – в реалізації загарбницької політики їм завжди допомагають кишенькові політичні сили, які готують ґрунт для легалізації майбутніх анексій.
У Гітлера були місцеві націонал-соціалісти в Австрії та Нідерландах, Судето-німецька партія створена з представників німецької національної меншини в Чехословаччині.
У Путіна – була спочатку «Партія Регіонів», а потім ОПЗЖ, та цілий ряд більш мілких місцевих партій: «Російський блок», «Російська єдність», «Союз», «Русь єдина» та інші.
У Орбана – є партія угорців України «КМКС».
Кожного разу в історії, при територіальній експансії, саме такі політичні сили допомагали пропаганді агресорів та відігравали ключову роль в подальшій легалізації анексії. Так, австрійські націонал-соціалісти вимагали більше прав для справжніх німців.
Представники ОПЗЖ заявляли про порушення прав російськомовних.
Представника КМКС також підіграють угорській пропаганді та заявляють про «утиски угорців в Україні за фашистськими методами».
За кожною з цих місцевих політичних сил, завжди стирчать вуха господарів. Публічна підтримка на рівні перших осіб, спільні фото, обмін візитами та гроші.
Дуже великі гроші на вибори, в лояльність місцевих політиків, владу, експертів, ЛОМів та іншу обслугу, яка легалізує всі потрібні пропагандистські кліше.
Ми всі знаємо чим закінчилася реалізація ідеологеми про життєвий простір для німців в Європі.
Ми всі бачимо, як захист російськомовних в Україні привів до російської агресії та геноциду українців на окупованих територіях.
Ми всі розуміємо, чим може закінчитися істерія Орбана щодо угорської національної меншини.
І тут, перефразовуючи одного проугорського експерта з Закарпаття, можна зазначити лише одне: боротьба зі зростанням впливу орбанівської Угорщини на Закарпаття дійсно є політичним питанням - питанням забезпечення суверенітету України на своїй території.
Тому дуже важливо розібратись, як Орбан вербує агентів впливу на Закарпатті.
