Створення позитивного іміджу і репутації у діловому світі нині ціняться так само високо, як у середньовічній Європі цінилась честь, доблесть і лицарство.
Сотні мільйонів доларів щорічно витрачають європейські та американські компанії для підтримки культурних проектів. Багато років підряд, британська нафтова компанія British Petroleum (BP) спонсорує галерею Тate, Британський Музей, Королівську оперу, Національну портретну галерею. Тим не менше, як тільки на компанію посипалась критика зі сторони екологів, зелених та провідних діячів культури, ряд громадських діячів, зібрали тисячі підписів з вимогою відмовитися від подальшої співпраці із компанією. Британці пильнують високий статус свого Музею і не хочуть, щоб ім’я нафтової компанії, яка спричинила ряд екологічних катаклізмів у різних регіонах світу було серед спонсорів предмету їх гордості.
А що ж у нас? Спонсором міжнародного джазового фестивалю у Львові, вже від кількох років є одна з найбільших фінансово-промислових груп Росії-Альфа, з діяльністю якої пов’язують багато кримінальних скандалів. ЇЇ фінансова участь у цьому проекті має лише одну мету – вибілення своєї репутації та створення позитивного іміджу, під забралом спонсорування універсальних цінностей. Особисто для Фрідмана, це міжнародне визнання «покровителя» джазу, ще один дешевий квиток до елітарного світового клубу, де правилом хорошого тону вважається спонсорувати мистецтво.
Українська культура, музичні фестивалі, музейні проекти мусить навчитися існувати без російських грошей. Це питання нашої національної Честі. На жаль, на це не зважає маса львів’ян, які спиймають фестиваль лише як позитивний, розкручений концерт, де місцями, на халяву можна послухати хорошу музику. Це нагадує мені позицію підлітка, який їдучи вранці у розбитій львівській маршрутці, вставив собі у вуха навушники і відгородився від усього світу...
