Бойко 400Слово Боже, яке почуємо сьогодні у храмі в часі Літургії, є фрагментом Євангелії від Матея, у якому розповідається про те, як Христос оздоровив двох біснуватих у краю Гадаринськім.

Сама розповідь є досить вражаючою і драматичною, бо показує образ Сина Божого у повноті його божественної сили, що Йому і біси коряться, а водночас сповненого милосердя щодо кожної людини, особливо найбільш немічної. Проте, щоби зрозуміти суть сьогоднішнього Євангелія, не вартує зосереджуватися тільки на біснуватих і свинях. Потрібно взяти під увагу контекст, у якому відбувалася ця подія.

Кожний з чотирьох відомих нам євангелистів, пишучи розповідь про об’явлення Сина Божого людям, був не тільки простим хронікарем, що записував про Христа Ісуса все у часовому порядку. Абсолютно ні. Євангелисти були також і редакторами Євангелій, які вони написали. Редагуючи їх, вони брали передовсім під увагу адресатів, до яких вони писали свої слова. Євангелист Матей писав своє Євангеліє, маючи перед очима євреїв, які проживали поза межами Святої Землі, тобто у діаспорі, а також тих, які не належали до вибраного народу, але щиро увірували в прихід на землю Сина Божого.  

Євреї, які проживали у Святій Землі, куди їх привів сам Господь, досить часто вважали тих, які емігрували зрадниками свого народу. Тому, між корінними жителями Святої Землі і тими, які проживали у діаспорі були досить напружені відносини. Перші були свято переконані у тому, що земля, яку дарував їм Господь є святою. Святою тому, що на ній проживає сам Господь, який «проживає» у єрусалимському храмі, що його спорудив Соломон. Натомість, усю територію, яка знаходилася поза межами Святої Землі, вони вважали такою, де проживає злий дух.

Край Гадаринський, місце розташування якого на даний час є досить спірним, знаходився саме там, поза межами Святої Землі.  Тому й не дивно, що Євангелист, коли описує подорож Христа до Гадаринського краю, звертає увагу на те, що першими, кого він там зустрів були біснуваті, тобто люди, яких опанував злий дух. І то до тієї міри, що вони не можуть керувати власною волею. Щоби картину зробити більш драматичною і зрозумілою правовірному євреєві, євангелист підкреслює, що у краю Гадаринськім люди розводили свиней, тварин, які у юдаїзмі вважаються нечистими.

Але, що найбільш цікаво, паралельно у євангельській розповіді звертається увага на те, що незважаючи на все вище сказане, Христос все ж таки вдається до того опущеного краю, де володарює дияво. Чому? Бо він Син Божий, який прийшов спасти не тільки мешканців Єрусалиму чи Юдеї, не тільки тих, які зберігали закон Мойсея, але усіх людей.

Першим християнам, які походили з євреїв, на початку було також дуже важко сприйняти те, що Месія прийшов спасти не тільки їх, але і тих, яких вони вважали поганами, тобто такими, які не вірили в єдиного Бога. З огляду на це, для прикладу, вже у Римі у першій християнській спільноті спільноті існувало кілька громад. Окрему частину становили юдео-християни, а окрему християни з римлян чи греків. Християнська література перших століть зберегла згадки про те, що у перших спільнотах юдео-християн ще якийсь час практикувалося обрізання, у той час як християни з римлян чи греків цього не робили. Таким чином у первісній Церкві зберігалася єдність у різноманітності.

Однак, мою увагу хочу звернути на поняття «святої землі», яке існувало у євреїв та й існує до сих пір. Як вже згадувалося раніше, святою цю землю вони вважали тому, що на ній живе сам Господь. Натомість інші землі були помешканням диявола. Христос ламає ось цей їхній стереотип, показуючи, що Господня є вся земля, але від людини залежить, чи вона дозволить Богу «замешкати» землю, на якій вона живе чи ні. Люди гадаринські попросили Христа покинути їхню землю, але на ній він залишив своїх «апостолів» - двох оздоровлених біснуватих!

У латинській мові є дуже добрим знане прислів’я, яке каже: «Homo locum ornat, non hominem locus» тобто «Людина прикрашає місце, а не місце людину». Це прислів’я дуже влучно допомагає нам зрозуміти сьогоднішнє недільне Євангеліє про оздоровлення біснуватих. Кожний з нас народився з волі Божої не будь-де, але на конкретній землі, яку населяють конкретні люди зі своїми звичаями, традиціями, культурою, тощо. І ця земля, де ми народилися, є Божим даром для нас. Любов до землі де ти народився, до Батьківщини, записана навіть у четвертій заповіді, у якій мова йде про любов до батьків. Адже земля, яку дарував нам Господь є також місцем нашого народження.

Проте, від нас залежить, чи ця земля стане місцем, де перебуває Господь, чи місцем, де перебуває диявол. Коли люди на землі, де ми народилися, живуть любов’ю до Бога, ближнього, є жертовними у своєму служінні, то така земля є справді святою. Коли ж на цій землі процвітає егоїзм, хабарництво, свавілля, ненависть, підлість, цинізм, тощо, то це означає, що ця земля є місцем, де живе диявол. З такої землі тікають люди, бо вона стає невиносною. Тому, потрібно когось, хто б запросив і сьогодні Христа Господа відвідати нашу землю або ж став його апостолом.

Сьогодні, у цей недільний день, запросімо Господа до наших домівок, щоб він відвідав наші сім’ї. Щоб у наших сім’ях запанував мир, злагода, любов, прощення! Зрештою, нехай кожен з нас стане Господнім апостолом у нашому народі! Коли так чинитимемо, то неодмінно  самі в скорому часі переконаємося, що з нами Бог! І то не тільки не словах, але у нашому житті!