popovychДва роки тому був надзвичайно спекотний день.

Ми прощалися з бійцем, який загинув п'ять місяців тому у люті лютневі морози в Дебальцеві.

Він мав повернутися з тієї ротації та одружитися з найкращою дівчиною у світі. Не встиг.

Натомість ми довгий час не могли його навіть поховати. Колорадська сволота не дозволила вивезти з Дебальцева навіть тіла загиблих. Розстріляла ту машину. Для чого? Щоби подвоїти наш біль? Хіба ненависть подвоїли...

Два роки тому поле почесних поховань на Личакові було вкрито вінками та дерев'яними хрестами. Тепер там кам'яні хрести.

Та пам'ять наша немає фізичного виміру. Вона - вічна.

Владислав Домченко...

Не забудемо, не пробачимо!