Цей день врізався в пам"ять широким рубцем... Ми з мамою там були. Я була одним із організаторів концерту на льотному полі, запрошувала колективи...
В момент падіння я мала бути в епіцентрі трагедії, але лише Боже провидіння відвело... Я дуже хотіла дивитися авіашоу, але саме в той момент була нагода зробити саундчек у приміщенні для урочистостей за кількасот метрів від поля.
Як тільки я завершила, почав літати саме той літак... він дуже ревів і я вибігла з приміщення подивитися, що там таке.... І вже в мене на очах він впав, підскочив, впав ще раз і загорівся.... Все виглядало як страшний спецефект.... на фоні якого мама сказала: "Свято закінчилося..." За півгодини прийшли збирати церати зі столів, щоб віднести їх на поле....
А повернувшись додому ми виявили, що немає тата... Він любив без попередження і несподівано прийти на мій виступ. Мобільних в нас тоді ще не було. Ми прочекали до вечора, обдзвониили всіх знайомих, всі лікарні, всі морги... тата не було... А за два дні він прибіг в сльозах, напіводягнутий.. - він був в майстерні, а там нема телефона і не було радіо.... Сусідка прийшла і сказала про трагедію.... І він в чому попало погнав додому перевіряти, чи ми живі...
Я і досі лякаюся, як наді мною низько пролітає літак...
А що казати тим, хто втратив близьких... ПО дурному... просто тому, що авіатори знехтували елементарною безпекою...
Та що там... всі нехнують, поки біда не торкнеться..
