Сьогодні в часі Літургії читається два Євангелія – недільне і святих перших мучеників Руси-України святих Бориса і Гліба. Зосередьмо нашу увагу на недільному євангельському читанні, яке є взяте з розповіді апостола і євангелиста Матея 14, 22-34.
Він розповідає нам про пригоду, яка мала місце з апостолами Христовими на Галилейському морі, яке по своїй суті є озером. Своєю площею воно охоплює 165 км2, а глибиною сягає 48 м. Це було улюблене місце проповіді Ісуса Христа. Зрештою, Галилейське озеро якнайбільш надавалося до проповіді Слова Божого великим масам людей, оскільки Христос відпливав у глиб, таким чином його було добре видно і чути завдяки морському відлунню.
Отож, Євангелист Матей розповідає про те, як одного разу, після тяжкого і повного праці дня, коли вже звечоріло, Ісус пішов помолитися на самоті. Апостолів же відіслав на інший бік моря, щоб ті відпочили. Тут потрібно звернути увагу на те, що Христос досить часто уєдинювався на самоті, щоб помолитися. Особливо він робив це перед великими справами, які мав звершити. Згадати хоча б час перебування Ісуса у пустині, де його спокушає диявол (Мт. 4, 1-11), або ж ніч перед тим, як його повели на розп`яття (Мт. 26, 36-39). Він часто перебував на самоті і молився. Коли ж мова про апостолів, то Спаситель зважав на їхню виснаженість, а тому досить часто, після тяжких трудів дня, від відсилав їх у якесь пустинне місце, щоб ті відпочили трохи (Мк. 6,30-31).
Так само і цього разу, після виснажливого дня, Ісус відсилає учнів на той бік озера, щоб ті відпочили, а сам залишається наодинці у молитві. Євангелист Матей зауважує, що коли човен з апостолами доплив до середини озера, здійнявся сильний вітер. Для того, щоб переплисти Галилейське озеро з одного боку на другий, вистачить щонайбільше однієї години. Апостоли, натомість, довго не могли впоратися з човном, оскільки євангельський текст згадує про те, що Ісус прийшов до них по воді о четвертій сторожі, тобто у часі між нашими 3 і 6 годинами ранку. А вони ще були посередині озера.
Можемо собі уявити велику виснаженість Христових учнів. Тому і не дивно, що вони не впізнали його, закричавши, що то привид. Очевидно, що апостол Петро, який був найстаршим віком у апостольському гроні і досвідченим рибаком, вирішив перевірити чи то справді їхній Учитель йде по воді перед ними. А тому просить дозволу самому пройтися водою, щоб наочно переконатися у тому, що перед ними Ісус.
І тут євангельський текст доходить до своєї кульмінації. Євангелист Матей стверджує, що Петро таки пішов по воді на розказ Христа. Однак, коли дійшов до Христа, почав потопати. Логічно виникає питання: чому? Адже Христос є поруч. Але і на це питання євангельський текст дає відповідь. Апостол Матей у своїй розповіді зауважує одну дрібну, проте важливу деталь. А саме, коли Петро приходить до Ісуса, його погляд на хвилину скеровується не на обличчя Ісуса, але на сильний вітей, який не вщухає. Власне він, ось той сильний вітер, став причиною сумнівів Верховного Апостола, що той засумнівався і почав потопати. Через це Христос у своєму зустрічному питанні до нього, називає його «маловіром», тобто людиною малої віри. «Маловіре, чого усумнився?» - запитує його Ісус.
Ці слова Ісуса Христа про маловірство, якими він звернувся до апостола Петра торкають не тільки його. Сьогодні ми, легко та спокійно слухаючи євангельський текст, десь у глибині душі можемо навіть засуджувати бідного апостола, кажучи самим собі, щоб ми є іншими. Ми б так не поступили. Але, слід усім нам сьогодні чесно признатися самим собі, що ось той маловір живе у кожному з нас.
Коли мені довелося вперше подорожувати Святою Землею, побував я також і на Галилейському озері. Воно є невід`ємною частиною прочанського шляху. Там, де колись Христос навчав народ, сьогодні кмітливі єврейські риболови пригощають прочан так званою «рибою святого Петра» та смачнючим гумусом. Для тих, хто бажає побувати у «шкірі» апостолів-рибаків, пропонується подорож дерев`яним човном озером. Кожна група прочан по-своєму проводить годину часу на човні. Ми ж з нашою групою вирішили відслужити на човні Літургію. Так ось, коли ми служили Євхаристію, саме у часі читання Євангелія здійнявся не досить сильний, проте добре відчутний вітер. Човном почало добряче гойдати. В очах тих, які перебували у човні я побачив поважний перестрах, хоча перед тим мало не кожний був готовий за віру життя віддати. Але, у певний момент людський страх почав брати верх.
Саме ось той людський страх оповив свого часу і святого Петра, коли він підійшов до Ісуса, але звернув більшу увагу на морські хвилі та почав потопати. Людський страх є нормальним явищем. Він властивий кожній, навіть найбільш мужній людині. Він є наслідком упалої людської природи, яка віддалилася від Бога. І коли дивитися страху у вічі, то наступає відчай, сумнів, знеохочення, а навіть смерть. Коли ж дивитися у очі Христові, людину охоплює спокій, який походить з того, що поруч є Господь.
Цей страх людський, страх перед смертю, був властивий і святим Борису і Глібу, пам'ять яких ми сьогодні святкуємо. Але, разом з тим, вони дуже добре усвідомлювали, що не можуть піти за принципом «око за око» чи «зуб за зуб». Вони добре пам’ятали слова Христові про те, що немає більш гідного вчинку ніж той, коли хтось життя своє покладе за спасіння ближнього свого. А у їхньому випадку мова йшла про рідного брата Святополка, якого у народі прозвали Окаянним, оскільки вбив братів своїх. І хоча свв. Борис і Гліб загинули від меча, вони перемогли, бо своєю смертю вони викрили зло. І до сих пір вони є символами, які закликають наш Нарід до єдності.
Ми переживаємо тяжкий час у житті кожного з нас, у житті нашого Народу. Це є час війни. Він є своєрідним шоком, який початково нас мобілізував. Але тепер він більше знеохочує або навіть допроваджує до відчаю. Зрештою, і в поза воєнному часі, коли звертати увагу тільки на людський страх, можна дійти до таких самих результатів.
Сьогоднішнє Євангеліє пригадує нам, що ми у житті серед життєвих хвиль не є самі. Поруч йде Господь, який кожної хвилі готовий подати нам руку як колись Петрові. Від нас вимагається тільки перебувати у страсі Божому, який полягає у тому, щоб не втратити з поля зору обличчя Господнього.
Вже кілька років поспіль ми усі публічно чи приватно промовляємо: «З нами Бог!». А чи віримо у це, що кажемо? Нехай сьогоднішнє Євангеліє стане своєрідним тестом на віру для кожного з нас.
Благословенної усім неділі!
